МАЛОВІДОМІ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ ВІТЧИЗНЯНОГО АВІАБУДУВАННЯ

Авіабудування на заводі «Дека»

(Частина 3)

Завод «Дека» – єдине українське авіаційне підприємство, де профіль випуску продукції не змінився дотепер. Нині це Запорізьке виробниче об’єднання «Мотор-Січ».

15 листопада 1907 р. було прийнято рішення про виділення купцям І-ої гільдії братам Рафаїлу та Хацкелю Мознаїмам земельної ділянки на площі Т.Шевченка у м.Олександрівськ (нині м.Запоріжжя) під будівництво чавуноливарного та машинобудівного заводу. Завод братів Рафаїла та Хацкеля Мознаїмів, який розпочав свою виробничу діяльність у 1909 р., випускав букери, сіялки, жниварки, молотарки, виконував різні види механічної обробки. Разом з цим на заводі відливалися вироби з чавуну та міді.

У 1914 р. брати Мознаїм, не в змозі виплатити кредити, опинилися на грані банкрутства. У липні 1914 р. на заводі була створена адміністрація у справах Хацкеля та Рафаїла Мознаїмів, якій передавалися всі права на управління майном, укладання договорів, ведення господарської та фінансової діяльності на цьому заводі.

У листопаді 1915р. до Олександрівської міської думи звернулося Петербурзьке акціонерне товариство електромеханічних споруд (колишнє Товариство «Дюфлон, Костянтинович i К°» (скорочено «Дека») з проханням продати йому земельну ділянку на пл. Т. Шевченка під будівництво заводу, який під час війни повинен був виробляти двигуни внутрішнього згоряння, в тому числі і авіаційні, а у планах після війни планували випускати електродвигуни, динамомашини, холодильне обладнання та іншу техніку.

Через гостру кризу з постачанням двигунів військове відомство було змушене надати окремим приватним підприємствам державну субсидію для організації більшого випуску їх. Таку субсидію одержав і завод акціонерного товариства з електромеханіки у Петрограді завод «Дека». 05 грудня 1915 р. Петербурзьким акціонерним товариством електромеханічних споруд «Дека» завод братів Мознаїмів був куплений і негайно перетворений у  Олександрівську філію цього заводу – відділ виробництва авіадвигунів.

У другій половині 1916 року підприємство вже почало налагоджувати виробництво двигунів. В якості зразків були обрані німецьки двигуни «Мерседес» (100 к.с.) та «Бенц» (150 к.с). Розробкою робочих креслень двигуна М-100 за типом двигуна «Мерседес» керував інженер Воробйов. На базі двигуна «Бенц» інженером Кіреєвим був розроблений свій двигун.

Розроблений шестициліндровий двигун рідинного охолодження «Дека М-100» типу «Мерседес» потужністю 129 к.с. призначався для встановлення на побудований у той час бомбардувальник «Ілля Муромець».

Перші з п’яти таких двигунів дослідної серії були зроблені цілком з вітчизняних матеріалів. Розроблений двигун  пройшов заводські випробування та був запущений у виробництво 28 вересня 1916 року.

У 1917 році на виробництві «Дека», крім двигунів «Мерседес»  (129 к.с.) вдалося освоїти випуск двигуна такого самого типу потужністю 168 к.с. Проте серійне виробництво нових двигунів розгорнути на встигли і авіація цих двигунів у той час не отримала.

Після встановлення в Росії радянської влади на підставі декрету Тимчасового робітного-селянського уряду України від 11 січня 1919 р. у квітні 1920 р. завод авіаційних двигунів «Дека» був націоналізований.

В ознаменування 5-річчя жовтневої революції спільним рішенням Запорізького губернського комітету профспілки та Запорізького райкому Всеросійської спілки робітників металістів у жовтні 1922 р. завод був перейменований на Державний авіаційний завод № 9 «Більшовик».

 

У 1927 р. завод отримав назву Державний завод № 29, у 1933 р. – Державний завод № 29 ім. П.І. Баранова, у 1943 р. – Державний завод № 478, у 1952 – п/я 18, у 1964 р. – Запорізький моторобудівний завод, у 1974 р. –  Запорізьке ВО «Моторобудівник»; у 1991 р. –  підприємство «Мотор Січ»; з  2013 р. –  ПАТ « Мотор Січ ».

У 1930 році використавши конструкцію двигуна Бристоль «Юпітер-VI» за ліцензією фірми «Гном-Ром» (Франція), на заводі Запоріжжя розробили двигун М-22. Його випускали до 1935 року та встановлювали на 12-ти типах літаків військової та цивільної авіації Радянського Союзу.

У період з 1930 по 1933 роки на базі двигуна М-11 на заводі створили сімейство двигунів ЗМ-11, М-48, М-49 та М-51 для навчальної, спортивної та цивільної авіації. Новим етапом розвитку стало проектування у 1935 році двигуна М-58М для винищувача І-16, а також двигунів М-75, М-85, М-86, М-87 та М-87Д. У 1938 році за участю запорізьких конструкторів було створено серійний двигун М-88, який (з модифікаціями М-88Б та М-88Ф) став одним з 4-х авіадвигунів, що встановлювалися на авіаційну техніку радянської армії в роки 2-ої світової вій­ни.

З наближенням фронту у 1941 році  завод з м. Запоріжжя завод евакуйовано до м. Омськ (Сибір, Радянський Союз). Від 1942 року головним завданням заводу було забезпечення безперервного виготовлення двигунів М-88Б для бомбардувальників Іл-4 та торпедоносця Іл-4Т, двигунів АШ-82ФН для винищувачів Ла-5ФН та Ла-7. На початку 1944 року завод знову переміщено до у Запоріжжя та відбудовано. З 1947 року на заводі відновлено виготовлення авіадвигунів для цивільної авіації того часу (М-11ФР-1, АІ-26ГР, АІ-26В).

У 1950-их роках на підприємстві відбувся перехід від виробництва поршневих до газотурбінних двигунів. Перше покоління таких двигунів було представлено турбореактивним двигунами РД-45Ф і РД-500. Як з’ясувалося, ці двигуни були скопійовані з двигунів англійського виробництва компанії Rolls-Royce Nene.

Такий шаг отримав дуже негативну оцінку з боку Західного військового керівництва.

З початку двигун РД-45Ф (нова назва ВК-1) мав дуже багато проблем пов’язаних з конструкцією та матеріалами для виробництва, але потім він був частково вдосконалений.  У той період двигун РД-45Ф (ВК-1) встановлювали на військових реактивних літаках того часу (Іл-28, МіГ-15, Міг-17, та Ту-14). Оскільки двигун був скопійований без ліцензії, пізніше компанія Роллс-Ройс намагалася витребувати 207 мільйонів фунтів стерлінгів ліцензійних зборів за крадіжку технічних ідей, але без успіху.

Двигун РД-500 був одновальним турбореактивним двигуном з одноступеневим відцентровим двостороннім компресором, одноступеневою турбіною та дев’ятьма індивідуальними камерами згоряння.

РД-500 був встановлений на серійних літальних апаратах Ла-15, Як-23 та експериментальних літаках Су-13, Як-1000, Як-25, Як-30 (1948), Tу-12, Ла-174TK, Ла-174, Ла-180, крилатій ракеті КС-1 «Комета». На Як-25 з РД-500 було досягнуто рекорду для СРСР швидкості польоту – 875 км/год, а на Ла-174  встановлена швидність1040 км/год на висоті 3000 м.

До другого покоління двигунів, які вироблялися на заводі  належали турбогвинтові двигуни АІ-20 та АІ-24, що підіймали в небо як військово-транспортні, так і пасажирські літаки.

АІ-20 – одновальний турбогвинтовий авіадвигун з осьовим 10-ступінчастим компресором, кільцевою камерою згоряння, 3-ступеневою турбіною, планетарним редуктором, нерегульованим реактивним соплом.

 

У 1957 році, завдяки надійності та якості, двигун АІ-20 замінив двигун НК-4 конструкції М. Кузнецова, встановлений на Ан-10.

Двигуни з поміркованим ступенем двоконтурності АІ-25 та модернізований на його базі АІ-25ТЛ були третім поколінням двигунів, їх застосовували для оснащення літаків цивільної авіації.

Розробка двоконтурного авіаційного двигуна АІ-25 почалась на ДКБ-478 в середині 60-х років під керівництвом Лотарева В.А. Перший дослідний двигун був виготовлений у 1965 році, а у 1966 році відбувся перший політ на пасажирському літаку Як-40.

У 1975 році двигун, під маркою АІ-25 серії 2М, був встановлений на польський сільськогосподарський літак М-15, а у 1976 році він пройшов державні льотні випробування. Всього було виготовлено більше 6300 двигунів цього типу. До 2007 року напрацювання всього парку двигунів АІ-25 серії 2М в експлуатації склала більше 60 млн. годин.

До четвертого покоління належали двоконтурні дво- та тривальні двигуни Д-36 і Д-18Т, Д-136, а також розроблений КБ ім. В. Климова двигун ТВ3-117 для гелікоптерів, що встановлювали на літаках та гелікоптерах різних категорій.

Так, розробка турбовального двигуна Д-136 для гелікоптера Мі-26 почалася  у 1972 році. За основу конструкції був узятий двоконтурний турбореактивний двигун Д-36. В 1982 році на Запорізькому заводі “Мотор Січ” було організовано серійне виробництво двигуна. Застосування модульно-блочної конструкції із засобами виявлення несправностей і відмов на ранній стадії дозволяли полегшити ремонт і обслуговування  Д-136 , а його серійне виробництво  триває досі. Станом на 2001 рік було виготовлено 470 двигунів.

Серійне виробництво цього двигуна було організовано на Запорізькому заводі «Мотор Січ»  у 1967 році. Двигун був сертифікований Авіаційним регістром Німеччини та Італії на відповідність нормам льотної придатності. Двигун встановлюється на всіх модифікаціях літаків Як-40.

У 1994 році завод з державного підприємства перетворено на акціонерне товариство, яке у 1999 році отримало право на самостійний експорт продукції військового призначення. Двигуни, сконструйовані у 1990-х роках наразі продовжують випускатися.

Від 2010 року одним з основних напрямів діяльності підприємства є розроблення, виготовлення та подальша сертифікація гелікоптерної техніки. Першими отримали сертифікати Державної авіаційної служби України модернізовані гелікоптери Мі-8МСБ та Мі-2 з двигунами АІ-450М-Б. У квітні 2018 піднявся в небо новий український гелікоптер МСБ-2 «Надія» (модернізація Мі-2).

Наразі «Мотор-Січ» – це одна з провідних у світі корпорацій з розробки, виробництва, ремонту та сервісного обслуговування авіаційних газотурбінних двигунів для літаків, вертольотів та промислових газотурбінних установок.

Текст підготував C. Дружинін, к.військ.н., доцент, пров.н.с. сектору ПМАіК

Текст підготував C. Дружинін, к.військ.н., доцент, пров.н.с. сектору ПМАіК

* При підготовці тексту (та ілюстрацій до нього) використана наступна література:

1. 1. «Пам’ятки України: історія та культура», №3-4 1998р.
   2. Р. Мараев « Адаменко, Матиас и другие.» Авиация и время № 1, 2007г.
   3. С.Егоров «Для военных целей непригодны, но в будущем…» // Моделист конструктор. – 1984.-№11.
   4. Р.Мараев «В начале: Украина на заре воздухоплавания // Аэрохобби. 1992. – №1.
   5. П.Симоненко Понад вітрами: Григорій Чечет:документальна повість.-К., 1968
   6. П.Веселов «Дело само собой прекращено //Техника молодежи. – 1973. – №5.
   7. В.Богуслаев , П.Жеманюк, Г. Малахов и др. От поршневых – к газотурбинным. З., «Мотор Сич». – 2000. – №4.
   8. О. Чумаченко «Конструювання та виробництво авіаційних двигунів у Запорізькому регіоні 1950–1965 рр.» // Вісн. Нац. тех. університету «Харків. політех. інститут». Сер. Історія науки і техніки. 2014. № 59.
   9. А.Троценко «Історія цивільної авіації України» / Асоціація. “Аеропорти України” – К.,2004. – 637 с