Цього року авіаційна спільнота відзначає 135-річчя від дня народження одного з перших українських авіаконструкторів Євгена Івановича Касяненка (1889–1938).
Однак неможливо розповідати про Євгена Касяненка, не згадуючи про його братів – активних учасників і організаторів авіаційного будівництва в Україні у перші десятиліття ХХ ст. Свого часу український журналіст Юрій Ісаєв так оцінив їх внесок: «За загальною кількістю новацій в авіації початку ХХ століття навряд чи ще якась інша родина у світі може зрівнятися з Касяненками».
Менше з тим, доля братів Касяненків – «свідомих українців», за оцінкою української газети «Рада», даною нею у 1910 р., є яскравим прикладом того, як деякі державні ідеології, політичні режими, війни стають на заваді втіленню творчих ідей конструкторів, інженерів, учених, реалізації їх науково-технічних проектів.
Отже, головними у житті Євгена Івановича Касяненка (19.02. (03.03).1889– 30.12.1937(1938?) та його старших братів Івана (1877–1942) і Андрія (16(28).11.1886–1946) Касяненків. стали три українських міста: Полтава (брати – уродженці Полтавщини, зазначені у списках товариства козаків села Іванків під Переяславом; нині – с. Іванків Бориспільського р-ну Київської обл.), Черкаси і Київ (там вони навчалися і працювали). Даних про четвертого брата – Григорія (1891 – 1921(після 1939?) практично не збереглося; немає навіть його фотографії; відомо лише, що він навчався в Київському університеті, служив у 6-му авіаційному парку Київського військового округу, та, можливо, від 1921 р. працював авіаконструктором; за деякими даними він був заарештований у середині 1930-х рр. і помер у в’язниці.
Народилися майбутні авіаконструктори у сім’ї селянина Полтавської губернії Івана Касяненка (всього дітей було семеро). Попри всі складнощі життя такої сім’ї кінця ХІХ – початку ХХ ст. цей далеко незаможний полтавський хлібороб зумів послати чотирьох синів на навчання, спочатку до Черкаської чоловічої гімназії, а потім – до Києва. Один із братів пізніше став юристом, а троє інших, ще з юних літ захопившись повітроплаванням і авіацією, ввійшли в історію світової авіації як успішні діячі цієї галузі.
Слідом за старшими братами Андрій Касяненко спочатку подав документи до Київського університету, але згодом перейшов до Київської політехніки. Київський політехнічний інститут (КПІ) на початку ХХ ст. був центром авіаційної думки й поширення знань про повітроплавання. 1905 року в КПІ було організовано секцію повітроплавців механічного гуртка – першу в Україні подібну самодіяльну організацію. Й Андрій Касяненко був одним із найбільш активних ентузіастів цієї секції. Через три роки студентом КПІ став і Євген Касяненко. Однак коштів на навчання братам не вистачало, і через несплату його доводилося часто переривати (саме тому Андрій Касяненко перебував у КПІ майже 10 років, до кінця 1914-го).
У листопаді 1908 р. після знаменитої лекції професора М. Є. Жуковського в Києві виник справжній бум захоплення авіацією. І тоді ж секцію повітроплавців в КПІ було перетворено на гурток. На перших зборах новоствореного гуртка головував Андрій Касяненко. Згодом гурток реорганізувався у Київське товариство повітроплавання, де працювало багато визначних особистостей. Брати Андрій і Євген Касяненки протягом всього часу функціонування цих організацій були найактивнішими їх учасниками, переконаними прихильниками літальних апаратів, важчих за повітря. Вони навіть очолювали в інституті провідні секції: «Гелікоптер» і «Аероплан». Пізніше, коли брати приступили до спорудження літака, до них приєднався і старший брат Іван.
Відомий льотчик-випробувач Олексій Граціанський згадував у документальній розповіді «Політ серед блискавок»: «…Напередодні 1923 р. в Києві мене поселили в одну з кімнат житлового будинку на Інститутській території [тобто, на території КПІ]. Тут моїми сусідами виявилися три брати: Іван, Андрій і Євген Касяненки з дружинами й дітьми.
Новому поповненню Інститутського колективу було невтямки, що родина Касяненків – жива Історія вітчизняної авіації». Одного разу, будучи запрошеним в гості до Івана Касяненка, розглядаючи їх сімейний архів, О. Граціанський звернув увагу на примірники газети «Киянин» («Кіевлянинъ») за 1900 р., в яких було надруковане оголошення: «Тисячу карбованців шукаю для побудови аероплана власної конструкції. Спішно. Той, хто позичить, матиме добрий зиск. Є. Касяненко».
Це було оголошення Євгена Касяненка, якому тоді виповнилося одинадцять років. Підліток розумів, що для побудови літака потрібні кошти і матеріали, потрібен двигун. Однак, швидше за все, ця ідея належала не йому одному, але й його старшому братові Андрію, який також вирішив цілком присвятити себе авіації. Дослідники історії авіації України звернули увагу на те, що, найвірогідніше, серед відданих авіаційній справі братів Касяненків існував своєрідний «розподіл праці»: головним конструктором цього авіаційного сімейного тріо був молодший брат Євген, Андрій робив розрахунки, а старший Іван займався реалізацією проектів. Тоді, у 1900 р., за три роки до польоту американців братів Орвіла і Вільбура Райт на їхньому аероплані «Флайєр» («Wright Flyer»), ніхто на сміливий заклик Касяненків у газеті не відгукнувся. Співчутливці справі Касяненків знайшлися, а гроші, на жаль, ні. Братам прийшлося шукати інші шляхи.
Свій перший винахід – аероплан «Касяненко № 1» – конструктори змогли втілити в реальність за кресленнями і розрахунками 1900 року лише через десять літ. Українські дослідники у публікаціях на цю тему посилаються на сповіщення про ту важливу авіаційну подію в тогочасних газетах і журналах, наприклад, в авторитетній в ті роки газеті «Вісник Повітроплавання» («Вестникъ Воздухоплаванія»).
Спочатку, у 1909 р., вони побудували планер системи «Адлер», який отримав широке визнання у багатьох містах країни. А влітку 1910 р., перебуваючи на канікулах у Черкасах, студенти КПІ Андрій Касяненко та його брати збудували свій перший аероплан і мали намір здійснити на ньому політ. Для влаштування польотів авіаконструктори звернулися до комітету Уманської сільськогосподарської виставки. Отже, перші польоти відбулися в Умані у середині серпня 1910 р. Касяненківський аероплан став третім в Україні, що піднявся в небо, і одним із перших – у тодішній імперії.
Зберігся також архівний документ (рукописний акт), в якому відзначається: «1910 року серпня 31-го дня о 6-й годині 45 хвилин вечора, ми, нижчепідписані, склали цей акт у поданому нижче. На військовому плацу м. Черкаси Київської губернії було проведено пробу апарата-біплана системи бр. Касяненків (збудованого ними ж у Черкасах) … Пілотував Євген [Касяненко] … Збудований … з бамбуку, дерева інших порід і обшивки з полотна, біплан був одним із перших … літаків розчалкової конструкції, зі штовхаючим гвинтом, двигуном «Анзані» …, з переднім кермом направлення, зі стабілізатором і кілем висоти на хвостовій фермі … Пропелер виготовлений бр. Касяненками… Проба проводилась при помірному вітрі, причому за першим пробігом апарат зробив невеликий плавний стрибок, який важко піддати вимірюванню, при наступному пуску апарата, він пробіг близько 40 м, плавно відокремився від землі і піднявся на висоту трьох метрів, протримавшись у повітрі чотири секунди. Короткочасність польоту була наслідком того, що авіатор Євген Касяненко, направляючи крен, ненароком повернув кермо вбік, збільшивши крен, і через це змушений був, зберігаючи апарат, спуститися на землю». Акт підписали студент Київського комерційного інституту М. Хоменко і службовець залізничної станції Черкаси І. Грезов.
Незважаючи на те, що, малопотужний мотор у 15 кінських сил (к. с.) не міг забезпечити тривалого безперервного перебування літального апарата у повітрі і дозволив пілоту лише декілька разів відірвати свій біплан від земної поверхні (точніше, виконати підскоки з повним навантаженням близько 60 кг), існує навіть фотознімок цієї спроби подолати на крилах земне тяжіння.
На збори від демонстраційних польотів брати зуміли продовжити конструкторські розробки. Незначна видозміна першої конструкції літака не дала суттєвих переваг спорудженому і випробуваному знову ж таки в Черкасах у 1911 р. аероплану «Касяненко № 1 біс». Проте робота з цими двома літальними апаратами дала братам певний досвід і спонукала до подальших теоретичних досліджень. Восени 1911 р. у гуртку повітроплавців КПІ Євген Касяненко зробив доповідь про «оживлені крила»: так він назвав можливість змінювати кут встановлення крил для поперечного управління літаком (винахід був запатентований). Енергійні брати вирішили збудувати 4-стійковий біплан з такими крилами. Детальних відомостей про цей літак не збереглося, але відомо, що біплан «Касяненко № 3», вже з мотором потужністю 50 к. с., з двома повітряними гвинтами і з фюзеляжем завдовжки 12–15 метрів, навіть брав участь у 1912 р. у конкурсі літаків, який проводило військове відомство у Петербурзі. На конкурс було представлено одинадцять літаків. Беззаперечним фаворитом серед них вважався С-6Б Ігоря Сікорського. Зрозуміло, що зрівнятися з ним касяненківський аероплан не міг. До того ж, 28 жовтня, на стадії льотних випробувань, він зачепився колесом за купину на аеродромі і зазнав аварії. Але ця прикрість не зломила духу братів, не зменшила їхнього ентузіазму, а лише підштовхнула переглянути направленість подальших робіт.
Згодом братів захопила ідея побудувати невеликий, надлегкий і дешевий моноплан, простий у керуванні. Цей проект вони втілили у життя 1913 року в апараті «Касяненко № 4» із двигуном до 40 к. с. Випробування відбулися на початку вересня на Куренівському аеродромі (м. Київ). Важив аероплан усього 175 кг. Це була чи не перша в імперії авієтка. Але вона потребувала доопрацювання через недостатній запас потужності, який дозволяв їй рухатися зі швидкістю 60 км/год., з максимальною висотою польоту до 30 м. Однак роботи продовжити не судилося – почалася І світова війна.
Андрій Касяненко був призваний до війська. Але, не будучи військовою людиною, він мріяв про подальшу роботу в авіації, про отримання довгоочікуваного диплома про освіту, розуміючи, що подальше її відкладання може врешті закінчитися нічим і через це, як він сам писав, «все моє подальше життя буде розбите». Андрій Іванович розпочав тривале листування з Переяславським з військової повинності «присутствієм», яке призвело до бажаного результату: солідному за віком студентові Андрію Касяненку дали жадану відстрочку.
Під час війни Андрій, Іван та Євген Касяненки працювали над створенням в Києві бази для ремонту аеропланів і виготовлення пропелерів. Фронту відвантажували відновлені аероплани, запасні частини. Але у нетривалий вільний час вони продовжували займатися творчими пошуками, конструюванням. Так, повітряні гвинти «Бр. Касяненко», розроблені ними, виявилися досконалішими за французькі, розвивали більшу тягу і цим підвищували швидкість польоту. Тому касяненківські гвинти випускалися серійно в роки І світової війни і широко застосовувалися на військових літаках. Відповідав вимогам війни і призначався для бойових дій й їхній наступний винахід – винищувач-біплан «Касяненко № 5» («Торпеда», «КПІ-5»), оснащений 100-сильним двигуном, з кулеметом. Однак із наближенням фронту відбулася евакуація київських установ. Тому «Касяненко № 5» був побудований лише у 1917 р. і не отримав належної «путівки в життя».
Лютнева революція, події жовтня 1917 р. і наступні складні бурхливі роки не сприяли розвитку авіації. Ще недавно активне і продуктивне авіаційне життя в Києві теж затихло. Воно почало відроджуватися лише на початку 1920-х рр.
Тоді ж, у 1921 р., було збудовано легку авієтку «Касяненко № 6» (т. зв. «кавалерійський літак»). Конструкція була дуже зручною для перевезення слідом за кавалерійськими частинами, оскільки була розбірною і, за необхідності, швидко монтувалася і могла бути використана для повітряної розвідки.
У 1920-і роки брати Касяненки брали активну участь в організації авіаційної справи в Україні. Особливо активними діячами на цьому терені були Іван і Андрій. Вважаючи вкрай необхідною популяризацію авіаційних ідей і підготовку молоді для авіації, брати вже у 1922 р. відродили у Києві, у КПІ, «Авіаційно-технічне товариство». Зі створенням в Україні масового добровільного товариства сприяння авіації і повітроплавання (ТАПУК) до ради цього товариства був залучений доцент КПІ Андрій Касяненко. А в 1927 р., після злиття оборонних товариств в Українське товариство сприяння авіації і хімії (Укртсоавіахім) Андрій Іванович став його генеральним секретарем. По всій Україні були створені тисячі гуртків і осередків сприяння авіації і повітроплаванню. В Державному архіві Полтавської області (ДАПО), в науковому архіві Полтавського музею авіації і космонавтики (НА ПМАіК) зберігаються оригінали і копії листів цих місцевих первинних організацій. Значна кількість з них мають у правому верхньому куті багатозначну позначку: «Батькові повітроплавання України Андрію Касяненку».
Тісно було пов’язане з розвитком авіації в Україні й життя Івана Касяненка. Він виконував у КПІ обов’язки проректора з адміністративно-господарської частини. Загальними зусиллями в інституті вдалося створити авіаційний факультет. Це на ньому вчилися майбутні генеральні конструктори К. Калінін і С. Корольов. Згодом цей факультет навіть виділився в окремий навчальний заклад – Київський авіаційний інститут (КАІ; нині – Національний авіаційний університет). У другий половині 1920-х рр. Іван Касяненко очолював акціонерне товариство «Укрповітрошлях». Саме в цей період в Україні стрімко розвивалися цивільна і поштова авіація. Літаки «Укрповітрошляху» з’єднували практично всі великі міста Україні й СРСР і навіть займалися міжнародними перевезеннями. Одночасно Іван Касяненко облаштовував сільськогосподарську, лісову, санітарну та інші види авіації.
У липні 1923 р. в Києві було відкрито авіаційну виставку. Як повідомляв тогорічний журнал Авіаційного товариства «Авіація і Повітроплавання» («Авиация и Воздухоплавание», видавався у Києві у 1923–1924 рр. ), серед експонатів була цікава вітрина з фотознімками літаків та портретами старих авіапрацівників Касяненків.
Однак наставали 1930-і роки, що виявилися драматичними для багатьох їхніх сучасників, для авіації України. Не стали винятком і брати Касяненки. Молодший з них – Євген – після 1917 р. власне відійшов від авіації, став активним громадським діячем, журналістом, редактором київських та республіканських газет і журналів (працював у Києві і Харкові), перебував на службі у торгпредстві СРСР в Берліні. А ще працював на авіазаводах (зокрема, у Харкові). Напевно, саме тому, коток сталінських репресій знайшов його першим. Як йдеться у довідці про арешт, датованій квітнем 1938 р., ордер на арешт у 1937 р. Євгена Касяненка як «ворога народу, учасника українського національного підпілля», був підписаний Єжовим. Євгена «засудили по 1-й категорії». І, здогадно, вже наступного, 1938 року, життя молодшого брата Касяненка обірвалося – його розстріляли.
Після закриття у 1930 р. «Укрповітрошляху» Іван Касяненко перейшов на господарську роботу. Його направили в середині 1930-х років до наркомату важкої промисловості у Москву. Там він і був заарештований 15 жовтня 1938 р., згідно з ордером за підписом Л. Берії.
Іван Іванович піддавався, за його власними свідченнями, «катуванням, … а методи допитів довели [його] до повного нервового розладу». Він був засуджений на 25 років. У 1942-му Іван Касяненко помер в одному зі сталінських «трудових виправних таборів» на далекій Півночі, вважаючись «ворогом народу, шкідником, учасником української контрреволюційної націоналістичної організації». Реабілітували його лише у вересні 1956 р.
У середині 1930-х років був звільнений з усіх посад і Андрій Касяненко. Після цього він спочатку працював в Харкові, в лабораторії на ХАЗі, а потім – на авіазаводі у Хімках, де збирали літаки «ЛІ-2». Однак, в повному сенсі, до авіації його вже не допускали. Андрій Іванович на посаді старшого техніка будував гаражі. У 1946 р. він помер.
Такими були долі Євгена Касяненка та його братів, які справедливо входять до числа відомих діячів української авіації й які задовго до польотів братів Райт задумали будувати аероплан і могли стати творцями першого у світі літака, але, на жаль, не стали.
І. Пістоленко, докторка історичних наук,
завідувачка науково-дослідного сектору ПМАіК
8 березня 2024 р.
На фото:
- Євген Іванович Касяненко.
- Андрій Іванович Касяненко.
- Іван Іванович Касяненко.
- Політ аероплана «Касяненко № 1». 1910 р.
5-9. Документи з особової справи студента КПІ Є. І. Касяненка. Подаються вперше.
Світлини з:
– ЦНБ ім. В.І. Вернадського АН України. 1994. ВЗО. Ф. 275, № 149.
– НА ПМАіК. «Матеріали про братів Касяненків».
– Інтернет-ресурсу https://esu.com.ua/article-10321
Література і джерела:
– Архів і фонди Центральної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (1994, ЦНБВ АН України. ВЗО): Авиация и воздухоплавание. 1923. №№ 1, 2; Ф. 275.
– Державний архів м. Києва. Ф. 18. Оп.1. Спр. 2098. Арк. 38-40; Оп. 2. Спр. 31. Арк. 20.
– Грацианский А. Полет среди молний. К. : Молодь, 1985. 320 с.
– Ісаєв Ю. Тисяча царських рублів за пріоритет у світовій авіації // Комсомольська правда в Україні. 2002. 16 серпня. С. 15.
– Карацуба С. И. Киевское общество воздухоплавания // Из истории авиации и космонавтики. «ИИЕТ». Вип. 15. 1972. С. 75.
– Київський політехнічний інститут: Нариси історії / під ред. М. З. Згуровського, Ф. Я. Горовського та ін. К. : Наук. думка, 1995. С. 48.
– Мойсеєв В’ячеслав. Авіатори з козацького роду: Нарис // Київський політехнік. 1996. 11 квітня. № 12(23510. С. 2.
– НА ПМАіК «Колекція документів щодо розвитку повітроплавання й авіації». «Матеріали про братів Касяненків». Ф. 2. Оп. 2. Спр. 190. 69 арк.
– Савин В. С. Авиация в Украине. Х. : Основа, 1995. С. 36 – 37, 106.
– Савин В. С. Планета «Константин». Х. : Основа, 1994. С. 295.