Сторітеллінг від імені експонатів. Перший штучний супутник Землі

Що таке «увертюра космічної ери»? Хто з полтавців є відомими діячами ракетно-космічної галузі? Хто придумав та запустив українські космічні супутники? Чиї та скільки супутників нині знаходиться на орбіті Землі? Як харчуються, в яких умовах живуть і працюють космонавти в космічних орбітальних станціях? Які відчуття у льотчика або космонавта в катапультному кріслі? На ці та на багато інших запитань можна отримати відповіді у Полтавському музеї авіації і космонавтики. Ви дізнаєтеся оригінальні «авіаційні та космічні» історії, отримаєте цікаву інформацію та приємні враження.

Наразі ж пропонуємо вам декілька розповідей, у головних ролях у яких виступатимуть найбільш цікаві та маловідомі експонати з музейних фондів.

І перший з них – технологічний зразок першого штучного супутника Землі (ШСЗ).

Полтавський музей авіації і космонавтики в деталях.

З 1997 р. 12 квітня в нашій країні щороку відзначається державне свято – День працівників ракетно-космічної галузі України. У цей день святкується також Міжнародний день космонавтики, встановлений ООН 7 квітня 2011 р. на честь 50-ї річниці польоту людини в космос. Однак космічні простори людям були відкриті раніше – 4 жовтня 1957 р. о 19 год. 28 хв. 34 сек. за Грінвіцьким часом, коли з 5-го науково-дослідного полігону «ТюраТам» (пізніше – космодром Байконур) на орбіту було запущено перший штучний супутник Землі. Маса апарату була 83,6 кг, максимальний діаметр – 58 см. Найближча відстань до Землі під час польоту (перігей) складала 228 км, найбільша (апогей) – 947 км. Орбітальний супутник літав 92 дні, до 4 січня 1958 року, зробив 1440 обертів навколо Землі (приблизно 60 млн. км). Потім він згорів у щільних шарах атмосфери.

Хоча самого супутника-космонавта (з кодовим позначенням «ПС1» – «простий супутник перший») з того часу не існує, збереглося декілька тестових моделей цього апарата, що були побудовані у середині 1950-х рр. фахівцями Особливого конструкторського бюро № 1 (ОКБ1), нині відомого як космічна корпорація «Енергія» імені С. П. Корольова. Три з них знаходяться у приватних колекціях, один – в музеї «Енергії» і ще один – в музеї авіації в штаті Вашингтон.

До подібної тестової моделі, як частинки космічної історії людства, можна доторкнутися, наприклад, на аукціоні. У 2016 р. акційний дім Bonhams виставив на продаж один із зразків (під № 003), оснащений антенами і працюючим радіопередавачем, за $269 тис., у 2017 р. апарат під № 002 був проданий за $847,5 тис. За рік зразок супутника № 001 оцінили у $400-600 тис.

Технологічні зразки (без радіообладнання всередині) супутника вартують менше, але теж є цінними, особливо ті, що мають «свою історію».

Нині в Україні таких зразків не більше п’яти. Макети першого штучного супутника Землі можна побачити у Музеї космонавтики ім. С. П. Корольова у Житомирі, у відділі історії авіації та космонавтики  Державного політехнічного музею при КПІ ім. Ігоря Сікорського у Києві, у Музеї Космосу у Переяславі, у фондах (або іноді на виставці «Крізь терни до зірок») у Рівненському обласному краєзнавчому музеї.

Один зразок експонується в Полтавському музеї авіації і космонавтики, який належить до п’ятірки провідних українських музейних закладів космічного спрямування.

Біографія цього супутника-експоната, як і історія його нечисленних «братів», розпочалася у середині 1950-х років на «корольовській фірмі». На початку 1980-х років активно вирішувалося питання створення у Полтаві музею Юрія Кондратюка – одного з перших у світі теоретиків космонавтики. На прохання двоюрідного брата вченого, мешканця Полтави Анатолія Даценка, одним із ініціаторів організації музею виступив радянській і український вчений (уродженець м. Одеси), відомий на весь світ конструктор ракетних двигунів, академік Валентин Глушко. Він пообіцяв передати до музею декілька цінних експонатів. Першим із них став технологічний зразок першого штучного супутника Землі, виготовлений на підприємстві, де виготовлявся і ПС1, що здійснював космічний політ, за тими ж технологіями й з таких самих матеріалів.

Корпус супутника складається з двох напівоболонок зі стикувальними шпангоутами, сполученими між собою 36 болтами. Герметичність стику у польотному варіанті забезпечувала гумова прокладка. У верхній напівоболонці розташовані дві антени, кожна з двох штирів 2,4 м і 2,9 м. Ззовні супутник виглядає, як сфера діаметром півметра, з чотирма антенами. На ньому було встановлено 2 радіопередавачі з джерелами живлення. Супутник не мав системи стабілізації, тому був неорієнтованим, а чотири антени рівномірно випромінювали радіохвилі на всі боки.

В експозиції музею в Полтаві демонструється зразок супутника з двома антенами (для зручності огляду відвідувачами). Всі чотири можна побачити лише під час проведення спеціалізованих виставок або тематичних заходів.

Другим експонатом, подарованим Валентином Петровичем Глушком музею в Полтаві, став ілюмінатор – спеціальне округле засклене вікно у борту корпуса космічного корабля для доступу світла у внутрішні приміщення та для виконання деяких видів робіт. Однак це, як кажуть, вже інша історія.

 

Пістоленко І.О.,

кандидат історичних наук,

зав. науково-дослідного сектору

Полтавського музею авіації і космонавтики

 10 квітня 2020 року