Сергій Корольов. Український старт основоположника практичної космонавтики.

Кого тепер вразять і здивують повідомлення про нові космічні старти. Вони в наші дні рідко коли виділяються в повсякденних перенасичених подіями інформаційних планетарних потоках.

Шістдесят років тому все було по-іншому. Звістка про те, що радянський льотчик Юрій Гагарін став першим на Землі космонавтом, облетівши її за 108 хвилин, блискавично поширилася по світу і потрясла його. У ті дні й навіть роки космічна тема була у фокусі загальної уваги. Героями, звичайно, виглядали космонавти, а ті, хто забезпечив їхній тріумф і вивів на орбіту світової слави, знаходилися в тіні, в ореолі таємничості, за сімома замками секретності.

З роками поступово відкривалися їхні імена, діяння і творіння. І виявилося, що очолював радянську космічну програму, яка запустила в жовтні 1957 року перший супутник Землі, а 12 квітня 1961 року вивела в космос першу людину, генеральний конструктор українського походження.

Головний корпус КПІ у 30-ті роки.

СЕРГІЙ КОРОЛЬОВ: УКРАЇНСЬКІ РЯДКИ БІОГРАФІЇ

Заповнюючи анкету при вступі в 1924 році до Київського політехнічного інституту, Сергій Корольов у графі «національність» написав: «українець». І написав не тільки тому, що в Україні, у центрі Волинської губернії Житомирі, він 1907 року народився і що з Україною були пов’язані всі його дитячі та юнацькі роки, а й через те, що в його жилах текла кров козацьких родів Фурси, Лазаренків, Москаленків. Про це Сергій Павлович пам’ятав усе своє сповнене драматизму і крутих поворотів життя.

 

Ось лише кілька епізодів з його пов’язаної з Україною біографії. Батько Сергія Павло Якович Корольов був учителем Житомирської гімназії, закінчивши перед тим Ніжинський історико-філологічний інститут. Сергієва мати, Марія Миколаївна, народилася в Ніжині. Її батько, Микола Якович Москаленко, належав до роду ніжинських козаків. У його паспорті так і було записано: «Козак міста Ніжина».

Пам`ятний знак на місці будинку в Ніжині, де жив у дитинстві Сергій КорольовКоли Сергієві виповнилося два роки, його батьки переїхали до Києва: молода мама поступила на філологічний факультет Вищих жіночих курсів. За її спогадами, «життя у Києві на перших початках було сповнене гіркоти. Наша сім’я розпалася. Мені ще тоді не було й двадцяти. Не варто сьогодні говорити про причини. У житті все буває. Сергій став жити у моїх батьків у Ніжині».

Знімки Сергія з дитячих років

 

З ніжинського періоду зберігся спогад. Бабуся й дідусь взяли трирічного внука на польоти тогочасного льотчика-аса Сергія Уточкіна (він часто демонстрував аероплани у різних містах – тоді це було дивовижне видовище). Сергійко сидів на дідових плечах і заворожено дивися, як чудернацька машина відірвалася від землі і, здійснивши політ над містечком, приземлилася на його очах. Побачене вразило хлопчика і на все життя лишилося в його пам’яті. Про це він до найменших подробиць пригадував на початку шістдесятих років під час співбесіди з першою групою космонавтів. Судячи з усього, цей епізод з раннього дитинства в Ніжині, найбільше вплинув на захоплення Корольова літаючими апаратами.

 

А в десятирічному віці в його житті з’явилася інша українська адреса – місто Одеса. На той час Сергієва мати вдруге вийшла заміж – за інженера Григорія Михайловича Баланіна, який займався механізацією вантажних робіт на транспорті. Сім’я поселилася з Києва до Одеси і жила тоді в домі на Платонівському молу, з вікон якого відкривалося безкрає море. Його вічно мінливі картини не могла не причаровувати Сергійка. Але в душі його вже поселилося і росло захоплення авіацією, яке поступово викристалізувалося в рішення поступити в Академію повітряного флоту. З цього приводу в сім’ї часто виникали суперечки. «Я спочатку злякалася, – згадувала згодом Марія Миколаїна. – Мені, правду кажучи, не хотілося, щоб він став льотчиком, до того ж військовим. Але він був наполегливим. Переконував мене, що професія інженера-льотчика дуже цікава й потрібна: «Я хочу робити живу, корисну людям справу – будувати літаки і планери, літати на них».

З Академією в Сергія не склалося: у Москві його документи для вступу навіть не прийняли. За порадою вітчима, який свого часу закінчив Київський політехнічний, Сергій спробував поступити на механічний факультет цього інституту. В архівах КПІ збереглася його заява, яка, думається, не могла не привернути увагу приймальної комісії: “…Закінчив Першу будівельну профшколу в Одесі. В процесі навчання відбув практику на ремонтних роботах підручним черепичника. Рік і вісім місяців працював у конструкторській секції губвідділу Товариства авіації та повітроплавання України й Криму. Мною сконструйовано безмоторний літак оригінальної конструкції К-5. Проєкт і креслення літака після перевірки всіх розрахунків визнано доцільними для будування й направлено для затвердження в Харків… Окрім того, упродовж року я керував гуртками планеристів в управлінні порту та на заводі імені Марті і Бадіна. Усі необхідні знання з розділів вищої математики і спеціального повітроплавання набув самотужки, користуючись лише покажчиком літератури технічної секції”.

Дай Бог, щоб нинішні абітурієнти при вступі до КПІ мали такий послужний список! Але тоді приймальна комісія вагалася. Сергієві бракувало року для того, щоб мати право для вступу у вищий навчальний заклад. Ситуацію врятував член комісії, завідувач кафедри математики КПІ, академік Михайло Кравчук. Його голос і аргументи на підтримку Корольова виявилися вирішальними.

 

Сергій з ентузіазмом взявся за навчання. З цікавістю слухав лекції (з ними часто виступали відомі, авторитетні вчені), був одним з найактивніших на семінарах, чимало заліків і екзаменів складав «автоматом». А ще записався у гурток «з вивчення світового простору». І, звісно ж, не міг не приєднатися до гурту інститутських планеристів: планери були його захопленням ще з одеських часів. У Києві планеристи тренувалися на колишньому Скаковому полі (згодом тут збудували павільйон кіностудії імені Довженка, корпуси комбінату «Преса України» і метро «Завод Більшовик» — нині станція «Шулявська»). До речі, один з польотів Сергія Корольова на планері закінчився аварією. Його планер несподівано почав втрачати висоту і врізався у гірку будівельного сміття на краю поля. На щастя, серйозних травм Сергій не зазнав.

 

Жив він спочатку в квартирі материного брата Юрія Миколайовича Москаленка на Костельній, 6. Згодом переселився ближче до інституту, на вулицю Багговутівську. Оскільки походив не з «пролетарської сім’ї», то стипендії не мав. Забезпечував сам себе різноманітними підробітками. Розвантажував вагони на вокзалі, знімався у масовках на кіностудії (зокрема, у фільмі «Трипільська трагедія»). Певний час працював рознощиком по кіосках преси в газетній експедиції, що була на розі вулиць Володимирська і Фундуклеївська (нині Богдана Хмельницького). «Прокидаюсь рано, — писав Сергій матері, — годині о п’ятій. Біжу до редакції, забираю газети, а потім мчу на Солом’янку, розношу. Так от і заробляю вісім карбованців».

СТАВКА НА РАКЕТНУ ТЕХНІКУ

Сергій Корольов жив тоді чутками і надією, що на механічному факультеті відкриють авіаційне відділення (і такі спроби інститутського керівництва були). Однак цього не сталося. І він після другого курсу приймає рішення перевестися на аеромеханічний факультет Московського вищого технічного училища імені М.Баумана на спеціальність «літакобудування». Науковим керівником його дипломної роботи був уже відомий авіаконструктор Андрій Туполєв. Корольов представив державній комісії свій двомісний літак «СК-4». Демонстраційний політ його був оцінений на відмінно.

 

Перед Корольовим відкривається перспектива продовжити свої авіатехнічні розробки. На якийсь час їх перериває захворювання на тиф. Корольову роблять складну операцію на черепі і визнають інвалідом. Утім, це його не зупиняє. Працюючи в авіабудівній промисловості, він приходить до переконання, що гвинтова авіація вичерпала себе і береться за дослідження нового напрямку – ракетної техніки.

Практичним кроком до цього стала очолена Корольовим на громадських засадах Група вивчення ракетного руху (ГВРР). Її склали першопрохідці ракетобудування й космонавтики в СРСР – Михайло Тихонравов, Фрідріх Цандер та інші. Корольов серед них наймолодший: йому лише 25 років. Але саме його обрали й визнали керівником ГВРР.

С. Корольов. Кінець 30-их років.

Він і на основній роботі робить стрімку кар’єру: його призначають заступником начальника новоствореного Ракетного науково-дослідного інституту, у якому доручають очолити розробки спочатку крилатих ракет, а в 1937-ому – ракетних апаратів.

ВІД КОЛИМСЬКИХ ТАБОРІВ ДО ПРОРИВУ В КОСМОС

Але ми пам’ятаємо з історії, що це був час розгулу сталінських репресій. Не уникнув їх і Корольов. У червні 1938 р. його заарештували, а через три місяці відбулося закрите судове засідання, на якому обвинувачем виступив сам головний прокурор СРСР А.Вишинський. Він заявив, що Корольов «обвинувачується в тому, що, будучи учасником антирадянської троцькістської шкідницької організації, з 1935 року займався зривом відпрацювання і здавання на озброєння РСЧА нових зразків озброєнь». Вирок: десять років виправно-трудових таборів на Колимі з конфіскацією майна і позбавленням політичних прав.

Фото С.Корольова з особової справи

За спогадами рідних, здоров’я Корольова на засланні на очах погіршувалося. Дошкуляла цинга, набрякали ясна, він не міг ні їсти, ні пити, опухлі ноги не давали вільно пересуватися. Ув’язнені в тріскучі морози спали в наметах, підсипаних зовні («для утеплення») снігом. Він міг одного разу й загинути: їхній етап запізнився на пароплав, який, відійшовши від берега, наскочив на камінь і потонув. Клопотання сім’ї і друзів про перегляд вироку нічого не дали. Корольова врятувало, що в системі таборів НКВС перед війною створювалися так звані «шараги» — тюремні спеціальні конструкторські бюро, в яких Л.Берія збирав репресованих вчених, інженерів, проєктувальників, конструкторів, інших фахівців. В одне з них, яке очолив Андрій Туполєв, було етаповано Корольова.

Літак-бомбардувальник Ту-2

Ув’язнені виконали своє завдання: налагодили серійний випуск пікіруючого бомбардувальника «Ту-2», а Сергій Корольов разом з Валентином Глушком, крім цього, зайнялися ще й оснащенням реактивним двигуном літака «Пє-2». І тільки після цього Сергія Корольова звільнили з ув’язнення. Але тільки в 1957 році відбулася його повна реабілітація «за відсутністю складу злочину». На той час Корольов уже був керівником радянської космічної програми, головним конструктором найбільшого в СРСР ракетного центру, схованого за скромною абревіатурою «ОКБ-1». Йому підпорядковувалися десятки конструкторських бюро, науково-дослідних інститутів, проєктних організацій, підприємств.

Восток-1 на старті. 1961 рік

Під його керівництвом були створені перші радянські балістичні ракети, перший супутник Землі, космічний корабель «Восток», на якому шість десятиліть тому здійснив політ Юрій Гагарін, перший у світі багатомісний корабель «Восход», перші космічні апарати серії «Луна», «Венера», «Марс», «Зонд», перший вихід людини у відкритий космос (1965 рік, Олексій Леонов) та ще багато інших проривів у подоланні людством земного тяжіння, які з повним правом віднесли Сергія Павловича Корольова до основоположників практичної космонавтики. Йому випала непроста доля, тернистий життєвий шлях, який починався на українській землі, з дитячої мрії, із захоплення від дивовижного польоту аероплана, за яким хлопчина спостерігав з плечей свого дідуся, ніжинського козака.

Михайло Сорока

(За матеріалами мультимедійної платформи іномовлення України Укрінформ

підготував та розмістив С.Дружинін)