Презентація фільму «Нездійснений проект Володимира Челомея» з медіа проекту «Скарби музею»

Ще до гагарінського польоту, на самому початку ери освоєння космосу, наші конструктори створювали проекти дивовижних літальних апаратів, які обрисами своїми нагадують зорельоти з фантастичних фільмів і романів.

Радянським ракетопланам і космопланам треба було не тільки освоювати глибини космосу і літати до інших планет, але і боротися з імовірним противником в орбітальному і суборбітальному просторі. Ці проекти багато в чому випередили свій час і так і не були реалізовані, але документи з розсекречених архівів сьогодні дозволяють нам гідно оцінити сміливість і оригінальність вітчизняної конструкторської думки.

Велика робота по темам «Ракетоплани» і «Космоплани» була проведена на початку 1960-х в Об’єднаному конструкторському бюро 52 (нині ФГУП «НВО Машинобудування»), заснованому і очолюваному тоді видатним радянським конструктором, нашим полтавцем –  В.М. Челомеєм. В описі ескізного проекту, що зберігається в архіві ОКБ-52, дається таке визначення: «Під ракетопланом розуміється космічний літальний апарат багаторазового застосування, здатний здійснювати польоти в космічному просторі, що може досягати орбітальних I і II космічних швидкостей польоту, який використовує для управління траєкторією польоту як газодинамічні , так і аеродинамічні сили і здатний здійснити значні маневри в космосі та атмосфері і здвйснювати посадку в заданій точці земної поверхні».

Проектовані ракетоплани поділялися на дві функціональні групи: військові та науково-дослідні. Група військових ракетопланів поділялась на апарати високоорбітальні і низькоорбітальні. Високоорбітальні ракетоплани повинні були діяти на орбітах з висотами 150-5000 км і використовуватися для перехоплення, впізнання і знищення космічних цілей (супутників і військових станцій), ураження стратегічно важливих наземних і морських цілей, ведення оперативної і стратегічної розвідки з космосу і організації системи раннього оповіщення ППО країни про старт балістичних ракет супротивника.

Низькоорбітальні ракетоплани передбачалося задіяти на висотах 50-80 км, де при гіперзвукових швидкостях польоту ще можливо ефективне використання аеродинамічних сил для керування траєкторією польоту. За задумом конструкторів висока швидкість і можливість широко маневрувати орбітами давали низькоорбітальним ракетопланам перевагу малої уразливості з боку ППО супротивника. Подібні апарати призначалися для використання в якості бомбардувальників і розвідників, а також як спеціальний транспортний засіб. 

Військові ракетоплани проектувалися як в пілотованому, так і безпілотованому варіантах. Науково-дослідні ракетоплани (космоплани) розглядалися як частина пілотованих комплексів для обльоту Місяця і Марса або орбітальних астрофізичних досліджень. У вигляді власне космоплана був виконаний лише спусковий апарат.

10 травня 1960 року представники ОКБ-52 на чолі з В.М. Челомеєм були викликані на заслуховування до Кремлю. На доповіді були присутні М.С. Хрущов, а також  Л.І. Брежнєв,  якій очолював у той час оборонну промисловість, міністр оборони СРСР Р.Я. Малиновський, голова військово-промислової комісії Д.Ф. Устинов. Володимир Челомей виклав пропозиції ОКБ-52 зі створення міжпланетних і навколоземних космічних апаратів і розгінних ракет для них. Пропозиції включали в себе розробку космоплану для польоту на Марс і Венеру, який при поверненні міг би здійснити посадку в заданій точці Землі, а також створення пілотованих і безпілотних ракетопланов для навколоземних польотів. Через 11 днів доповідь була представлена ​​на засіданні Науково-технічної ради Державного комітету Ради Міністрів СРСР по авіаційній техніці, де були присутні провідні радянські авіаконструктори – Туполєв, Мясищев, Мікоян, Люлька та інші. А вже 23 червня 1960 року вийшла постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР з дорученням ОКБ-52 розробляти космічні апарати на основі викладених пропозицій…

За цим посилання пропонуемо Вам переглянути фільм “Нездійсненний проект Володимира Челомея” з нашого  медіапроекту  ” Скарби музею”      https://youtu.be/4IgpIrjO4zk  

За матеріалами статті в журналі «Популярная механика» (№9, сентябрь 2008).

Дружинін С.В.,

провідний науковий співробітник

Полтавського музею авіації і космонавтики,

кандидат військових наук, доцент