Сторітеллінг від імені експонатів. Ілюмінатор із колекцій Полтавського музею авіації і космонавтики

Загадковий світ космосу з давніх часів притягує до себе увагу людей. Вони здавна мріяли побачити, що ж робиться там – високо над Землею, в космосі. Й ось нарешті їхня мрія здійснилася. Коли 12 квітня 1961 року на орбіту Землі на кораблі «Восток» здійснив подорож перший землянин Юрій Гагарін, з висоти космічного польоту він вперше виглянув у «вікна у Всесвіт». Космонавт згадував, що Земля видалася йому з космосу дуже маленькою, але напрочуд красивою, «…видно було далеко і добре».

Задовго до цього польоту на питання: «Що ж за бортом?», – намагалися відповісти астрономи і піонери космонавтики, не говорячи вже про письменників-фантастів. У романі Ж. Верна  «З Землі до Місяця» герої відправляються у місячну експедицію у снаряді, оснащеному скляними вікнами з заслінками.  Скрізь великі вікна дивляться на космічний простір герої К. Ціолковського і Г. Уеллса.

Коли справа дійшла до практики, просте слово «вікно» видалося розробникам космічної техніки неприйнятним. Тому те, скрізь що космонавти можуть подивитися з корабля назовні, називається «спеціальним склінням» або  ілюмінаторами (illuminator, від латинського illumino, що означає «освітлюю»). Причому ілюмінатор власне для людей – це ілюмінатор візуальний, а для певного обладнання – оптичний. Ілюмінатори можуть бути герметичними (наприклад, в жилому відсіку корабля) або негерметичними (наприклад, на обтічнику ракети-носія).  Американців та взагалі англомовних ракетників термін «ілюмінатор» ставить у глухий кут. Перепитують: «Це вікна чи що?» В англійській мові все просто – що в домі, що в космічному човнику «Shuttle» – window, і жодних проблем. А ось англійські моряки говорять «porthole». Так що наші космічні «вікнобудівельники», напевно, ближчі по духу до заокеанських корабелів.

Ілюмінатори є одночасно і конструктивним елементом оболонки космічного корабля, й оптичним пристроєм. Вони слугують для захисту приладів і екіпажу, які знаходяться всередині відсіку, від впливу зовнішнього середовища, а також мають забезпечувати можливість роботи різноманітної апаратури та візуальне спостереження. Втім, не лише, спостереження – коли по обидва боки океану розробляли техніку для справжніх «зоряних воєн», скрізь ілюмінатори бойових кораблів збиралися й прицілюватися.

Вважалося, що космонавт зможе керувати кораблем, виходячи з того, що йому видно. До певної міри це вдалося здійснити.

Перші космічні ілюмінатори почали розробляти в СРСР у травні 1959 року, у рамках підготовки до пілотованих польотів.  У американських астронавтів ілюмінатор з’явився за їх наполегливим проханням вже після першого суборбітального польоту Алана Шепарда у травні 1961 року, а повноцінний «пілотський» ілюмінатор був встановлений на двомісних космічних кораблях «Gemini» – на етапі підготовки програми «Apollo». І в СРСР, і в США перші ілюмінатори були круглими – так їх було простіше розрахувати та виготовити. Однак вони можуть мати різні форми: круглу (як на спускному апараті КК «Союз»), трапецеїдальну (як на «Gemini»), прямокутну або трикутну (як у місячній кабіні КК «Apollo»). Різними можуть бути розміри: від 80 мм до майже півметра (490 мм), а у лютому 2010 року на орбіті з’явилося й восьмисотміліметрове «скельце» – частина оглядового купола Міжнародної космічної станції.

Різнитися може також і кількість ілюмінаторів. Так, на спускному апараті гагарінського КК «Восток» встановили три ілюмінатори (два з яких було розміщено на кришках люків). У спускному апараті  КК «Apollo» їх налічувалось 5, у робочому відсіку орбітальної станції «Салют» – 14 тощо.

 

Полтавський музей авіації і космонавтики першим із  музейних закладів України отримав до своїх фондів космічний ілюмінатор. Його подарував полтавцям у середині 1980-х років Валентин Глушко (одесит за народженням) – академік, відомий в усьому світі конструктор ракетних двигунів, ініціатор створення музею і Полтаві. Цей експонат і донині є унікальним, таких немає  в інших українських музеях. Лише у 2019 році у День працівників ракетно-космічної галузі України ветеран космодрому «Байконур» сумчанин Віталій Кондратенко подарував Охтирському музею космонавтики скло ілюмінатора військового супутника, який випробовували для фотозйомки поверхні Землі; також нещодавно у Житомирському музеї космонавтики імені С. П. Корольова відкрили симулятор космічного корабля, з кабіни якого можна побачити зоряне небо в ілюмінаторах.

Ілюмінатор складається зі спеціальних кварцових стекол (в ілюмінатори на КК «Восток», «Союз», «Apollo», на Space Shuttles  встановлювалось, в основному, по три скла; на «Mercury» – чотири) й окантовки (обойми, притискних кілець, кріпильних деталей), до яких під час установки додаються герметизуючі елементи. Стекла вирізняються високим ступенем однорідності, жаростійкістю, термостійкістю, міцністю, стійкістю до впливів вологи та вуглекислого газу, а також відносно легкою оброблюваністю. Космонавти під час польоту ретельно слідкують за чистотою «вікон до Всесвіту» як з боку відсіку (прибирають пил від роботи приладів тощо), так і ззовні (наприклад, на скло осідають випаровування з теплозахисного покриття, частинки екранно-вакуумної ізоляції, продукти згоряння компонентів палива під час роботи двигунів орієнтації і т. п.).

Як відбувається чищення стекол ілюмінаторів ззовні на Міжнародній космічній станції, ви можете побачити на відеоролику. 

Стекла всередині ілюмінатора протерти  ганчіркою вже не вийде, а тому жодне сміття в міжскляний простір попадати категорично не повинно. Крім того, стекла не мають ані запотівати, ані замерзати. Тому перед стартом у космічного корабля заправляють не лише паливні баки, а й ілюмінатори – чистим сухим азотом або сухим повітрям.

Для виготовлення арматури застосовано титанові та алюмінієві сполуки (обойми, притискні кільця), леговані сталі (кріпильні деталі). Для ущільнень використовується вакуумна (вакуумностійка) гума.

Отже, «полтавський» ілюмінатор унікальний музейний експонат.  Сучасні розробники ілюмінаторів як одного з ключових елементів пілотованих кораблів і безпілотних космічних апаратів, говорять про свої великі проекти, плануючи створювати їх і для майбутніх орбітальних та інопланетних поселень, і для «космічних готелів». А доторкнутися до історії ілюмінаторів, побачити один із перших із них Ви зможете в експозиції Полтавського музею авіації і космонавтики.

 Пістоленко І.О.,

кандидат історичних наук

зав. науково-дослідного сектору

Полтавського музею авіації і космонавтики

23 квітня 2020 року