Літо 1914 року укрило сплячу Полтаву одним із своїх теплих ясних вечорів. Через вікно затишного будиночку № 4 на тихий зеленій вуличці Стрітенській на рясно всипане зорями небо замріяно дивився юнак – Сашко Шаргей. Його погляд і думки стрімко мчали через нічний простір до зірок, до інших планет, до невидимих галактик. Уявляючи собі ті далекі світи, хлопець згадував розповіді про подорожі і космічні об’єкти своєї мами – Людмили Львівни, яка була талановитою вчителькою географії й астрономії. Мама Сашка рано пішла з життя, доручивши сироту турботам бабусі – Катерини Кирилівни і дідуся – Якима Микитовича Даценків, у будинку яких хлопчик народився і мешкав у Полтаві.
Олександр Шаргей не просто мріяв про політ людини в неосяжні космічні простори. В його кімнаті, на невеличкому столі, під світлом маленької бронзової електричної лампи в зеленому скляному абажурі, лежали аркуші з гімназійного зошита, що були заповнені формулами, малюнками і схемами: обдарований гімназист прораховував можливість і умови польоту космічного апарату і людини з Землі в Космос. Це було його захоплення. Але тоді ще ні він сам, і ніхто інший в світі, не знав, що ці 104 аркуші, списані простим олівцем, стануть початком і основою головної праці майбутнього вченого – книги «Завоювання міжпланетних просторів», і що саме його розробки через декілька десятиліть дозволять людям здійснювати космічні польоти і реалізувати першу міжпланетну подорож – до Місяця.
Працюючи над рукописами, яких загалом було чотири, Олександр Шаргей був настільки впевнений у здійсненності космічних польотів, що сміливо, і, навіть, зухвало, одному із варіантів праці, датованому 1918-1919 рр., дав назву «Тим, хто буде читати, щоб будувати». Однак, як виявилося, до будівництва космічної техніки було це далеко.
Книга «Завоювання міжпланетних просторів», підготовлена на основі рукописів, побачила світ 1929-го року. Порівняно невеликим накладом. Її видання оплатив сам автор. У книзі один із перших у світі теоретиків космічного польоту полтавець Шаргей виклав пріоритетні ідеї: розглядав необхідні й обов’язкові умови, які зроблять польоти людей у космічний простір можливими, убезпечать їх від загибелі, створять умови для роботи в космосі і повернення на рідну планету; запропонував т. зв. гравітаційний (або пертурбаційний) маневр для космічних апаратів, що рухалися б з урахуванням дії гравітаційних полів небесних тіл; створення проміжних міжпланетних баз (орбітальних станцій); для забезпечення космічних апаратів і екіпажів енергією, необхідною для виживання і роботи під час польоту, запропонував використовувати крісла-ложементи, скафандри, сонячні батареї, орбітальні панелі дзеркал; багато уваги приділяв складу палива, конструкції космічної ракети і двигуна та багато іншого.
Автор розіслав примірники книги провідним ученим у галузі міжпланетних сполучень того часу: Ціолковському, Риніну, Вєтчинкіну.
Однак політичні, економічні умови в СРСР у 1930-і роки не сприяли формуванню належної уваги і здійсненню проектів, яким було присвячено цю книгу. До неї повернулися лише в 1947 році, коли вона була перевидана вдруге. По Другій світовій війні ракетна тема все більше набувала актуальності. У жовтні 1957 року, під керівництвом іншого геніального уродженця України (житомирянина за народженням, який певний час був студентом Київського політехнічного інституту), головного конструктора ракетно-космічної техніки Сергія Корольова, був здійснений запуск першого штучного супутника Землі, потім – інших супутників, зокрема, т. зв. біологічних, пізніше – перший політ людини в космос, перший політ групи космонавтів тощо. Розпочалася космічна ера.
Льотчик-космонавт Олексій Леонов, який, як кажуть льотчики, «ставав на крило» на Полтавщині, у місті Кременчуцькій школі початкової підготовки льотчиків, а пізніше – у березні 1965 року – першим у світі вийшов за межі корабля у відкритий космічний простір, під час особистої зустрічі з науковцями нашого музею, розповідав, що на власні очі бачив, як Сергій Корольов дбайливо зберігав книгу нашого славетного краянина «Завоювання міжпланетних просторів» у своєму письмовому робочому столі, що він постійно вивчав її, користувався нею, працюючи над своїми космічними проектами. Леонов подарував нам одну з нечисленних книг із того – самого першого – видання, з написом: «Полтавцям по праву».
Дійсно, ми – полтавці, українці – можемо по праву з гордістю говорити всьому світові, що геніальний автор цієї праці – наш земляк.
А ще ми пишаємося тим, що запропонована Олександром Шаргеєм траса польоту і висадки на інше небесне тіло в межах Сонячної системи (тобто, на іншу планету або астероїд) була використана під час реалізації американської місячної програми «Аполлон», під час першої в історії землян висадки людей на поверхню Місяця у липні 1969 року. Американський журнал «Лайф» друкував у 1968–1969 роках публікації з цієї тематики (напр., «Life» (США) за 1969 р., з публікацією «The daring contraption called LEM» (c. 20–27), в якій йдеться про використання американськими фахівцями траси Ю. Кондратюка – схеми польоту і висадки людей на інше небесне тіло в межах Сонячної системи).
В одній зі статей американський інженер Джон Хуболт відверто визнав, що без ідеї нашого земляка цю програму реалізувати не вдалося б. Навіть більше: саме ідеї Олександра Шаргея, його схема польоту будуть використовуватися і в майбутньому: наприклад, у другій місячній американській програмі «Артеміс», яка готується нині, та в усіх інших місіях, куди б не планували полетіти земляне: до Марса, Венери, Юпітера або інших небесних тіл. Цю трасу нині так і називають в усьому світі – «Трасою Кондратюка».
Логічно виникає запитання: чому ж Кондратюка? До чого тоді тут полтавець Олександр Шаргей? Виявляється, що, це, напевно, єдиний випадок у світовій ракетно-космічній історії, коли і свою головну – космічну – працю, і розробки в інших галузях: у вітроенергетиці, у будівництві зерносховищ та елеваторів, – полтавець Олександр Шаргей підписував прізвищем іншої людини. Чужим прізвищем, під яким він прожив понад 20 років. І тут ми вам, знову ж таки з гордістю, розповімо, що українські дослідники і, зокрема, полтавські науковці, доклали чимало зусиль, провели ґрунтовні дослідження, щоб повернути справжнє ім’я вченого-полтавця не лише до української історії науки і техніки, а й до світової скарбниці аерокосмічної галузі. І саме у Полтаві, на батьківщині вченого, під час заходів з нагоди 25-річчя космічної ери – у 1982 році, після багатьох років замовчування було знову назване справжнє ім’я вченого. А в 1987-1988 роках почалося створення музею в Полтаві. Спочатку планувалося створити меморіальний музей Кондратюка. Однак те, що в біографії Олександра Шаргея був факт зміни прізвища і багато інших так званих «білих» плям, викликав, так би мовити, «настороженість» відповідних органів. Вони радо б взагалі забули про «незручного» полтавця. Проте розголос про нього після вдалої висадки американців на Місяць не дозволяв цього зробити. Тому вони «радили» не акцентувати увагу в музеї на життєвому шляху вченого, а розповідати лише про деякі його відкриття. Тому, через цю та низку інших причин, концепція музею трансформувалася, і було розроблено тематико-експозиційний план Полтавського музею авіації і космонавтики. Однак це мало і свій певний позитивний результат, оскільки, досліджуючи аерокосмічну історію Полтавщини, ми відкрили для себе і для світу багато цікавих «полтавських» імен конструкторів, інженерів, учених у ракетно-космічній і авіаційній галузях. Багато з цих імен (О. Засядька, Кованьків, С. Бейєра та чимало інших), як і ім’я Олександра Шаргея – Юрія Кондратюка, були незаслужено забутими. І ми повернули їх до історії науки і техніки..
Що спонукало Олександра Шаргея взяти собі чуже прізвище?
Навчаючись у полтавській гімназії, Сашко Шаргей намагався якомога краще навчатися, готувався стати студентом політехнічного інституту. І став ним після успішного закінчення гімназії у 1916 році. Він, як і багато його однолітків, був мирною людиною. Складав плани на майбутнє. Так, як і ми з Вами до 24 лютого 2022 року. Але, як повномасштабна війна перекреслила всі наші плани і сподівання, так вона обпалила й долю Олександра Шаргея.
1916 рік. Сашко Шаргей, після короткотривалих курсів прапорщиків, опинився на фронті Першої світової війни. Після демобілізації в 1918-му він пробирався додому, до рідних, до Полтави. Коли опинився в Києві, де на той час господарювали денікінці, його забрали до Білої армії (напевно, просто схопили на вулиці). Однак Олександр Шаргей втік. Проте опинився у складному становищі: його могли розшукати білогвардійці і розстріляти, а могли заарештувати і розстріляти червоні як царського офіцера і білогвардійця. У будь-якому випадку, зрозуміло, які б це мало наслідки для нього та його рідних.
Через рідню і знайомих у 1921 році Олександр Шаргей одержав документи померлого тогоріч студента Київського університету волинянина Георгія (Юрія) Кондратюка. Скориставшись ними, він став на облік у військкоматі містечка Мала Виска на Кіровоградщині і написав у документах, що він ніколи не служив в армії. Шляху назад не було. Так тоді на багато-багато років «зник», так би мовити, Олександр Шаргей, а друге життя отримав Юрій Кондратюк.
Пізніше, щоб довести, що полтавець Олександр Шаргей і всесвітньо відомий вчений Юрій Кондратюк – одна й та сама людина, історики, науковці, музейники, фахівці провели гігантську роботу. Навіть здійснювалася спеціальна експертиза почерків і фотографій. Ця експертиза дала беззаперечний висновок, підтвердивши їх абсолютну ідентичність.
Розуміючи постійну загрозу викриття своєї таємниці, Олександр Шаргей (Юрій Кондратюк) часто переїжджав, змінював місця проживання і роботи. Багато працював. Однак йому не судилося мирне життя.
Влітку 1941-го в його долю знову втрутилася війна. І він добровольцем відправився на фронт – воювати проти гітлерівських нацистів. Став рядовим роти зв’язку.
Останні документально підтверджені відомості про Юрія Кондратюка (Олександра Шаргея), які є в нас, датуються січнем – лютим 1942 р. Що сталося з нашим краянином потім, нам поки що невідомо. Але нам відомо, що часто протягом свого драматичного життя йому доводилося робити вибір: він обирав між тим, що правильно і тим, що було б легко. Обирав правильну сторону. А тому подолав всі перешкоди і вистояв. Тому його пам’ятають вдячні земляки, пам’ятають і віддають шану люди в різних країнах світу.
Щороку до дня народження Юрія Кондратюка науковці Полтавського музею авіації і космонавтики презентують виставки – унікальні, цікаві, нові експонати. Нещодавно харків’янка О. Берестнева подарувала музею декілька фото, зроблених у травні цього року. На них – меморіальна дошка, присвячена Ю. Кондратюку, на будинку по вул. Сумській, № 36/38, де у 1930-ті роки розташовувався Інститут Променергетики, в якому тоді над проектом КримВЕС працював учений. Під час ракетних обстрілів Харкова будинок поряд – економічний факультет Харківського університету – був практично знищений. І будинок колишнього Інституту також дуже постраждав. На фото видно, що навіть вікно, біля якого встановлено пам’ятну дошку, покалічене. Але дошка вціліла. Кондратюк-Шаргей знову вистояв. Під час вже третьої війни, що обпалила його життя і пам’ять про нього.
Мені розповіли, що «Шаргей» у перекладі з івриту означає – факел, той, хто несе світло, світоч. І справді, Олександр Шаргей (Юрій Кондратюк) – світоч світової аерокосмічної історії. Він подарував людям книгу, яка дозволила їм торувати космічні дороги. І хто знає, можливо, колись до далеких планет і зірок відправиться космічний корабель, який вдячні земляне найменують на честь скромного геніального полтавського вченого.
І, як будь-який справжній світоч, Кондратюк надихає на творчу працю: науковців, митців, композиторів. Підтвердженням цьому є, наприклад, музичний альбом “Homo Shargey” українського автора Олега Коляди (з м. Житомира), присвячений пам’яті Ю. В. Кондратюка. Він був виданий у 2011 р. у Польщі накладом 500 примірників у рамках музичного проекту “First Human Ferro”. Це спеціальне видання для музеїв було подароване Полтавському музею авіації і космонавтики на прохання автора.
Підтвердженням є також серпнева презентація в Полтавській обласній науковій універсальній бібліотеці ім. І. Котляревського плакатів чудових робіт єдиного в Україні художника-баталіста Артура Орльонова, також присвячена пам’яті Ю. Кондратюка, Сподіваємося, що серед портретів історичних постатей митця з часом з’явиться і портрет нашого геніального краянина. Юрій Кондратюк – це важлива частка нашої історії. І, досліджуючи та популяризуючи у світі цю багату історію в різні способи, різними формами в усьому світі, ми можемо сподіватися і мати право на достойне майбутнє.
завідувачка науково-дослідного сектору
Полтавського музею авіації і космонавтики,
доктор історичних наук, старший науковий співробітник
І. Пістоленко
21 серпня 2023 року