Сторітеллінг від імені експонатів. Універсальний ручний інструмент (УРІ).

Поряд із унікальним приладом «УРІ» – одним із найоригінальніших предметів в експозиції шостої зали Полтавського музею авіації і космонавтики – завжди зупиняються зацікавлені відвідувачі.

«УРІ» – універсальний ручний інструмент для застосування у космосі,  розроблений в Інституті електрозварювання ім. Є. О. Патона української АН. Таких приладів було виготовлено всього три. Той, що ви можете побачити в полтавському музеї  – єдиний на сьогодні оригінальний екземпляр, що зберігся в Україні (він офіційно був переданий Інститутом до музейних фондів).

Під час тривалої експлуатації космічних станцій і кораблів терморегулювальні, захисні та оптичні покриття на їх зовнішніх поверхнях поступово руйнуються під впливом мікрометеоритів і космічних випромінювань,  до певної міри втрачають свої функціональні властивості. Відновлення цих покриттів є одним із найбільш важливих завдань у космонавтиці.

На Землі існує чимало способів відновлення таких найтонших поверхневих шарів. Один із них – електронно-променеве випаровування. Для експериментального застосування особливостей цього процесу у космічних умовах було розроблено технологічні установки «Вулкан» і «Випарник» («Испаритель–80»).

Перший в історії технологічний експеримент у космосі з «Вулканом» був проведений 16 жовтня 1969 р. у розгерметизованому побутовому відсіку (щоб створити умови вакууму) космічного корабля «Союз-6» за участі космонавтів Г. Шоніна і В. Кубасова.

«Випарник-80» також експонується у полтавському музеї. Експерименти з ним по нанесенню металічних покриттів на експериментальні зразки з конструкційних матеріалів методом термічного випаровування і конденсації  вперше у світі проводились на борту орбітальної станції «Салют-6» у 1979–1981 рр. Понад двохсот отриманих під час експериментів зразків були доправлені і досліджені на Землі. Деякі з них за певними параметрами мали унікальні властивості. У 1983–1984 рр. дослідження продовжувались на станції «Салют-7» за допомогою нової експериментальної напівпромислової установки «Випарник М» («Испаритель М»), з більш широкими можливостями щодо обробки матеріалів та режимів роботи. З ним на станції  працювали декілька екіпажів, отримавши близько ста унікальних зразків.

З розвитком практичної космонавтики виникла потреба будівництва або монтажу на орбіті великогабаритних конструкцій багатоцільового призначення, а також необхідність ремонтувати орбітальні комплекси, що функціонують в космосі тривалий час. Для цього в Інституті електрозварювання ім. Є. О. Патона у Києві був розроблений і виготовлений універсальний ручний інструмент («УРІ»). Він дозволяє здійснити у відкритому космосі зварювання, розділове різання, нагрівання і пайку металів, а також нанесення тонкоплівкового покриття. Матеріали, що обробляються під час таких технологічних процесів – сталь, титанові й алюмінієві сплави; напилюються – золото, срібло, мідь.

«УРІ» складається з робочого інструменту пістолетного типу з високовольтним блоком живлення та двома електронно-променевими гарматами, з приладового відсіку і пульту керування. На задній стінці приладового відсіку закріплений змінний планшет із зразками для обробки. Приладовий відсік обладнаний засобами фіксації для закріплення апаратури на робочому місці. Живлення апаратури здійснюється від системи енергозабезпечення космічного комплексу. Апарат важить майже 30 кг, а електронно-променева гармата – 2,5 кг.

Натурні випробування «УРІ» здійснили космонавти С. Є. Савицька (нар. 1948 р.) і В. О. Джанібеков (нар. 1942 р.) 25 липня 1984 р. під час їх виходу з ОС «Салют-7» у відкритий космічний простір. Світлана Савицька стала першою у світі жінкою-космонавткою, яка вийшла у відкритий космос.

ЇЇ «орбітальний стаж» – два польоти. До початку своєї «космічної» роботи, вона закінчила МАІ, Центральну льотно-технічну школу ДТСААФ, працювала у ній інструктором, потім була льотчиком – випробувачем, стала абсолютною чемпіонкою світу з вищого пілотажу, встановила 3 світових рекорди у групових стрибках з парашутом із стратосфери і 15 світових рекордів – на реактивних літаках, була нагороджена за видатні досягнення у льотній справі медаллю Анрі де Лаво і 18 дипломами ФАІ, мала 16 золотих спортивних медалей.

Цікавий факт: життя батька космонавтки – Євгена Яковича Савицького – свого часу врятував полтавець. Є. Я. Савицький (1900-1990) – маршал авіації, заслужений військовий льотчик, був учасником війни, здійснив 216 бойових вильотів, особисто збив 22 ворожі літаки, двічі отримав найвище звання Героя  (у 1944 та 1945 рр.).

Полтавський льотчик-герой (1946 р.) Олександр Федорович Васько (1920–2004) розповідав музейникам, що для прикриття під час бойових вильотів Є. Савицький неодноразово брав із собою літак  самого О. Васька та його напарника льотчика Александрова. Під час одного з таких польотів О. Васько, прикриваючи, врятував життя Є. Савицького. Після повернення на аеродром, майбутній маршал зняв свій наручний годинник і подарував Олександрові Федоровичу на знак вдячності та на згадку. Отже, якби не мужній вчинок полтавця О. Ф. Васька, напевно, не було б ані космічного польоту Світлани Савицької, ані випробувань унікального «УРІ» на орбіті.

Космонавт В. О. Джанібеков згадував, що поки С. Савицька надійно «заякорювалася» на майданчику, відведеного для експерименту на зовнішній поверхні станції, його руки під час виходу у відкритий простір були зайняті вантажем: зварювальним апаратом, зразками металів, теле- і фотокамерами. Тому утримувати рівновагу було складно, доводилося триматися за виступи на станції ногами. Під час випробувань С. Савицька вперше в історії пілотованих польотів виконала послідовно операції з різання (розрізала зразок із титану), зварювання і пайки металів (зварила і спаяла по одному шву) та нанесла срібне покриття на зразок. В. О. Джанібеков у той час проводив телерепортаж і контролював правильність ведення робіт.  Після виконання завдання С. Савицька надала своє робоче місце оператора-зварювальника командирові, і В. Джанібеков провів ті ж технологічні операції на решті зразків.

Захисні щитки в процесі робіт на «УРІ», за поясненнями космонавтів, їм були не потрібні, достатньо було лише світлового захисту стекол шоломів (покриття на основі золота), оскільки сонце було таким яскравим, що світіння зварювання на його тлі не дуже виділялося. А бризки розпеченого металу не становили небезпеки, їх можна було навіть ловити в кишеньку, розташовану на рукавиці скафандра.

Допомогу і підтримку безпосереднім виконавцям експерименту, які знаходилися за бортом,  надавав космонавт-дослідник І. Вовк.

Музейний експонат «УРІ» демонструвався на початку 1990-х років на міжнародній виставці. Під час огляду виставкової експозиції делегацією США та інших країн, прилад викликав жваву зацікавленість і був високо оцінений зарубіжними фахівцями у галузі космонавтики. Спеціалісти впевнені, що українські апарати для виконання технологічних операцій «УРІ» та його «послідовники» (такі, наприклад, як нова розробка Інституту електрозварювання «Універсал»), мають чималі перспективи і будуть  активно використовуватися в освоєнні космосу, зокрема, для будівництва поселень на Місяці і Марсі та для здійснення там різних виробництв, вже у першій половині ХХІ ст.

Пістоленко І.О.,

зав. науково-дослідного сектору

Полтавського музею авіації і космонавтики,

кандидат історичних наук