До 115-річчя від дня народження одного з провідних радянсько-українських розробників авіаційно-космічної техніки
Ім’я видатного українського авіаційного конструктора і розробника авіаційно-космічної техніки, доктора технічних наук, професора, дійсного члена Міжнародної академії астронавтики, академіка Міжнародної інженерної академії, автора численних наукових праць у галузі авіації і космонавтики Гліба Лозино-Лозинського мало було відомо широкому загалу і до 90-років минулого століття ніколи навіть не згадувалося у пресі. Його ім’я, як і ті проекти, в яких вчений брав участь, оточувала завіса надзвичайної секретності, яку підняли лише після 15 листопаду 1988 р. Саме того дня дітище Лозино-Лозинського – багаторазовий космічний корабель «Буран», створений як противага американському «Shuttle» («Шаттлу»), здійснив два витки навколо Землі і благополучно приземлився в автоматичному режимі відповідно до заданої траєкторії. Це була світова сенсація і новий прорив в космос, адже на відміну від одноразових ракет, «Буран» міг здійснювати до 100 польотів на рік і виводити на орбіту до 100 т вантажів, тоді як «Shuttle» («Шаттл») – не більше 30 т. А головне – у майбутньому з нього можна було запускати космічні кораблі для дальніх міжпланетних сполучень.
Гліб Євгенович Лозино-Лозинський народився 7 січня 1910 р. (за ст. ст. – 25 грудня 1909 р.) в Києві і перші 30 років свого життя прожив в Україні. Він ніколи не забував про своє українське коріння і пишався ним. Про це свідчить хоча б такий факт: у 1990-ті роки на міжнародному конгресі в Мюнхені (у Німеччині) він не почав свій виступ, поки поруч із російським прапором не з’явився прапор України.
Буремні «революційні» роки сім’я Лозино-Лозинських пережила у м. Кременчук на Полтавщині. Освіту Гліб здобув домашню, але, щоб отримати атестат, закінчив трудову школу, причому пішов відразу до сьомого класу. Потім два роки навчався у професійно-технічній школі, де здобув спеціальність слюсаря.
У 1926 р. юний Гліб, за порадою батьків, вступив до Харківського механіко-машинобудівного інституту, який успішно закінчив у 1930-му з кваліфікацією інженера-механіка за фахом «Паротехніка». За розподілом був направлений на Харківський турбогенераторний завод. У 1932 р. перейшов на роботу інженером науково-випробувальної станції Харківського авіаційного інституту, де взяв участь у розробці першого радянського газотурбінного двигуна, що був використаний у важкому бомбардувальнику А. Туполєва.
З того часу вся діяльність молодого конструктора була пов’язана з авіабудівництвом. В авіації він починав як фахівець з двигунів, створив першу в Союзі форсажну камеру для турбореактивного двигуна «РТД-1».
У 1939-му – до початку 1941 року Г. Лозино-Лозинський працював у Центральному котлотурбінному інституті (який тоді знаходився в Ленінграді), пропрацьовуючи там проект літакової силової установки з поршневим двигуном і форсажною камерою і продовжуючи роботу над проектом різних варіантів реактивних газо-турбінних двигунів. На початку 1941 р. Гліб Євгенович повернувся до Києва. У серпні 1941 р. через наступ німецько-нацистських військ Г. Лозино-Лозинського, як цінного спеціаліста, евакуювали в тил до Сибіру (до міста Куйбишев, тепер – Самара), де він почав працювати на заводі № 155, у конструкторському бюро (КБ) А. Мікояна.
Впродовж 35-ти років створював у цьому КБ двигуни для літаків-винищувачів родини МіГ – від МіГ-9 до МіГ-31 включно. З 1971 р. він – головний конструктор. Енергетика літаків була тоді його головним інтересом, тому що величезною проблемою, з якою зіткнулися конструктори в 1940-х рр. при збільшенні швидкостей польоту, стала неефективність повітряного гвинта як основного рушія літака. Подальший приріст максимальних швидкостей досягався непропорційним збільшенням потужності поршневого двигуна і прогресуючими ваговими витратами. Це був тупик, з якого конструктори гарячково шукали вихід. Пропоновані ними технічні рішення дозволяли отримати лише короткочасний виграш у швидкості за рахунок істотного зниження ефективності.
Саме тут і став в нагоді інженерний талант Гліба Лозино-Лозинського. Результатом його нестандартних конструкторських рішень став, наприклад, радянський МіГ-19 – перший у світі серійний надзвуковий винищувач. А попередні і наступні моделі МіГів, завдяки Г. Лозино-Лозинському, забезпечили перевагу радянським винищувачам перед американськими під час війни у В’єтнамі (1966–1970 рр.). Вдалими виявилися і розробки по Міг-21. Надзвуковий літак-перехоплювач МіГ-25 був здатен нейтралізувати загрозу з боку американського бомбардувальника B-58 та літаків-розвідників і досягати рекордної висоти 25 км.
З 1975 р. Гліб Євгенович Лозино-Лозинський почав працювати над розробкою «Бурану». Він був головним конструктором (до 1975 р.) літака-перехоплювача Міг-31, одночасно з тим беручи участь у створенні винищувача МіГ-29 (1977 р).
З подальшим зростанням висоти польотів світова авіація вийшла на поріг космосу.
У 1965-1966 рр. Г. Є. Лозино-Лозинський в якості Головного конструктора проекту почав роботи зі створення багаторазового повітряно-орбітального літака-ракетоплана (авіаційно-космічної системи), який виводився б у космос, стартуючи з літака-розгонщика. Цей проект отримав назву «Спіраль». До речи, двигуни для літака-розгонщика створював ще один талановитий український конструктор – Архип Іванович Люлька, який, як і Г. Лозино-Лозинський починав свій трудовий шлях на Харківському турбогенераторному заводі.
Орбітальні літаки конструкції Г. Лозино-Лозинського, озброєні шістьма ракетами класу «космос-космос», повинні були, в умовах протистояння з США і країнами європейського заходу, стати космічними «вбивцями» «Shuttles» («Шатлів»). Для них не потрібні були дорогі космодроми, вони злітали і сідали зі звичайних аеродромів. Система «Спіраль», що об’єднала авіацію і космонавтику, була своєрідним «орбітальним патрулем», який захищав би космічний простір над територією країни. За оцінками фахівців, проект мав високий ступінь конструкторської і технічної готовності, документація «Спіралі» була вивчена і схвалена в багатьох інстанціях, для реалізації розробленого потрібна була тільки санкція вищого військового командування.
Г. Лозино-Лозинського
Однак тодішній міністр оборони, маршал А. Гречко залишив на документі вбивчу резолюцію: «Нема чого займатися фантастикою, хай Мікоян будує літаки». Маршал не зрозумів, і ніхто йому не пояснив, що в майбутньому війни можуть бути іншими – не лише війнами літаків у небі і танків на землі, а війнами в космосі. Наприкінці 1960-х рр. роботи за проектом «Спіраль» були зупинені, а в 1971 р. проект був закритий. Пізніше Г. Лозино-Лозинський говорив: «Про це не варто жалкувати. «Спіраль» зіграла ту роль, яку їй відвела історія. Працюючи над цим проектом, і я, і мої найближчі помічники отримали величезний досвід, який у підсумку і забезпечив успішний запуск «Бурану»… Щоправда, ми настільки ретельно і з такою перспективою пропрацювали всі проблеми, пов’язані з ним, що наші рішення не застаріли й сьогодні. Ні їх основі, до слова, можна було б спроектувати і гіперзвуковий лайнер, що дозволив би в декілька разів скоротити час перельоту з Європи до Америки….» [https://www.kovrkv.org/?p=2685].
Г. Лозино-Лозинський був не лише головним конструктором орбітального багаторазового космічного корабля «Буран», а й керівником проекту двоступеневої авіаційно-космічної системи на базі літака-носія Ан-225.
Після того, як США приступили до робіт зі створення багаторазового космічного корабля в рамках проекту «Space Shuttle» («Спейс Шаттл», тобто «космічний човник»), радянське керівництво, занепокоєне тим, що такий корабель може виконувати роль ядерного бомбардувальника, прийняло рішення про розробку аналога «Шаттлам». 12 лютого 1976 р. вийшла секретна постанова уряду СРСР «Про створення багаторазової космічної системи (БКС)…», яка згодом отримала назву «Енергія-Буран». З 9 березня 1976 р. відповідальним за створення орбітального літака і координацію робіт усіх підрозділів авіаційної промисловості визначили спеціально створене НВО «Молния» (укр. – «Блискавка») на чолі з генеральним директором -головним конструктором Глібом Лозино-Лозинським. У 1982-1988 рр. у космічних польотах уже були випробувані масштабні літаючі моделі.
«Коли почалася робота над «Бураном», – згадував Гліб Євгенович, – багато хто вважав, що я божевільний: обчислювальна техніка знаходиться у зародковому стані, а він говорить про орбітальний політ корабля, що працюватиме без пілота, в автоматичному режимі…» [https://www.kovrkv.org/?p=2685].
Незважаючи на пропозицію Г. Лозинського застосувати в системі «Буран» схему орбітального літака за проектом «Спіраль», головний замовник наполіг на використанні компонування, близького до «Shuttle» («Шаттлу»). Проте досвід роботи над «Спіраллю» значно полегшив і прискорив створення «Бурану». В результаті напруженої дванадцятирічної роботи багаторазовий корабель з унікальними характеристиками був створений. При зовнішній схожості з «Shuttle» («Шаттлом») «Буран» став принципово більш досконалим космічним апаратом, і подібних до нього у світовій практиці не було тривалий час.
В інтерв’ю (опублікованому в журналі «Огонек» (укр. – «Вогник») від 16.12.2001 р.) Г. Лозино-Лозинський розповідав про той тріумфальний політ «Бурану» 15 листопаду 1988 р.: «Після того, як «Буран» вийшов на орбіту, я своїми очима бачив, як у Центрі керування польотами «група товаришів» заздалегідь готувала «Повідомлення ТАРС» про те, що через такі-то і такі-то неполадки (вони винаходилися прямо тут) благополучно завершити цей експеримент не вдалося. Ці люди особливо пожвавішали, коли, вже заходячи на посадку, «Буран» раптом почав несподіваний маневр… На завершальному відтинку спуску (він починався на висоті 8–9 км над поверхнею Землі) космічний корабель летів у супроводі літака Міг-29, який пілотував Магомед Толбоєв. І коли «Буран» повинен був приземлятися, він, замість того, щоб розвернутися і вийти на полосу, раптом відхилився від неї на 90 градусів, зробив петлю і тільки після цього знову з’явився над полосою. М. Толбоєв, звісно, страшенно стривожився, оскільки вирішив, що стався якійсь збій в автоматиці, який уводить «Буран» у бік від розрахованого курсу. Однак автоматика не підвела. «Зрозумівши», що швидкість корабля дещо перевищує розрахункову, автоматична система керування примусила його зробити додаткову петлю, щоб позбутися надлишку кінетичної енергії. Я ж абсолютно не сумнівався, що «Буран» виконає свою програму… Я завжди відчуваю … впевненість у тому, що все зроблено правильно, і що інакше й бути не може. У цьому є щось таке, що неможливо пояснити… Мені не зрозуміло, звідки береться така впевненість, адже ні в кого … немає можливості досконально перевірити все… За своє життя я надивився на генеральних конструкторів і багато разів бачив, як перед першим вильотом машини її творець прямо весь сіпається, не в силах стримати хвилювання… Я ж завжди був спокійним».
І далі Г. Є. Лозино-Лозинський згадував: «Вище керівництво СРСР відреагувало на успішний політ «Бурану» стримано… Коли М.C. Горбачова поінформували «про цю подію, він тільки і сказав: «Ну що ж, добре…». Тобто, розуміння, що це видатне досягнення, не було. Звідси й ставлення до подальшої долі проекту» [https://www.kovrkv.org/?p=2685].
У спогадах дослідників історії космонавтики згадується, що раніше, у травні 1987 р., М. Горбачов відвідав Байконур, і йому показали «Буран», який проходив стендові випробування. Зупинившись біля нього, він сказав: «Ну… напевно, кораблю ми навряд чи знайдемо застосування…». У відповідь – важке мовчання серед супроводжуючих конструкторів. Це «одкровення» вже тоді прозвучало наче вирок. Коли М. Горбачову запропонували подивитися на старт «Бурану», він відповів: «Ні, тут, розумієте, політика: нам з американцями договір підписувати, а я дивлюся, як «Буран» злітає? Вони через це страшенно нервують…». Головний конструктор, почувши це, сказав тоді приголомшеним колегам: «Це все, братчики…».
«Буран» таки злетів, тріумфально повернувся, але подальші його польоти були зупинені. Пізніше стало відомо, що М. Горбачов ніби пообіцяв американцям «заради міжнародної розрядки» закрити цей проект. Проект, який відкривав людству можливість вже тоді у найближчі ж роки здійснювати регулярні польоти на Місяць і на Марс. Найбільше досягнення людської думки виявилося непотрібним тодішній країні. Про «Буран» – унікальний космічний корабель, над створенням якого на 1300 заводах упродовж 12 років працювали 1,5 мільйони людей, в якому було закладено майже 400 наукових відкриттів, – просто забули. Сумно закінчили своє існування і п’ять побудованих у рамках програми кораблів. У 2002 р. загинув і космічний корабель «Буран», що здійснив політ, – обвалився дах ангара, в якому він знаходився.
Після розвалу СРСР і його космічної промисловості Гліб Євгенович Лозино-Лозинський прожив ще 10 років. В одному з інтерв’ю він так сформулював сенс своєї роботи: «Для багатьох відповідь на питання – з чим ми йдемо у нове тисячоліття – є очевидним. З вантажем множини проблем, що накопичилися, і з надією на їх благополучне вирішення. А маємо йти з приголомшливою за складністю і щедрістю результатів ідеєю, що здатна згуртувати людей на планеті, сповнити особливим сенсом життя багатьох поколінь. Упевнений, що така ідея може бути пов’язана лише з космосом, адже «людство не закишиться вічно на Землі…».
Г. Є. Лозино-Лозинський Він пішов із життя 28 листопаду 2001 р. Аналізуючи інженерну діяльність Г. Лозино-Лозинського, фахівці доходять висновку, що у нього немає рядових робіт, що вся його конструкторська діяльність пов’язана з розробкою саме принципово нових, унікальних конструкцій, що визначають етапність у розвитку авіаційної і космічної техніки.
Заслуги Г. Є. Лозино-Лозинського у галузі авіації і космонавтики були оцінені в СРСР п’ятьма орденами, трьома державними преміями. Його ім’ям названо астероїд № 7358.
Оцінюючи внесок ученого у завоювання космосу, міжнародні експерти єдині в думці: Гліб Лозино-Лозинський – видатний конструктор і талановитий організатор, який володів непересічним мисленням і інтелектом, один із кращих представників конструкторської школи, винаходи якого випередили епоху і стали справжнім проривом.
Хоча Г. Є. Лозино-Лозинського народився, навчався, почав працювати і творити в Україні, нам не вдалося, на жаль, знайти жодної згадки про увічнення його пам’яті – ні в Києві, ні в Харкові, ні в Кременчуці…
Текст підготовлений І. Пістоленко, д.і.н., с.н.с., зав. науково-дослідного сектору ПМАіК
* При підготовці тексту (та ілюстрацій до нього) використано матеріали голови «Українського товариства «Вербиченька» Є. Савенка (доступний на сайті: https://www.kovrkv.org/?p=2685), а також інформацію інтернет-ресурсів:
- http://cosmosinter.ru/data/about_data/detail.php?ID=3864,
- http://www.pravo.mgimo.ru/?q=node/13505,
- https://chaltlib.ru/articles/resurs/jubilei_goda/god_rossijjskojj_kosmonavtik/rossijjskie_kosmicheskie_proekty/aviatsionno-kosmicheskaja_sistema_spiral/;
Відповідальний за розміщення матеріалу С.Дружинін, к.військ.н, доцент, п.н.с. науково-дослідного сектору фондів ПМАіК