МКС. Вчора… сьогодні… завтра… (1 частина)

Якщо вам пощастить, то вночі ви можете побачити яскраву білу цятку, яка летить, не змінюючи курсу, на висоті приблизно чотири сотні кілометрів над Землею. Можливо, у цей час звідти хтось спостерігає й за вами, позираючи на годинник, який показує час нульового меридіана, і балансуючи в невагомості. Це Міжнародна космічна станція  (МКС) — наймасштабніший та найбільш амбітний інфраструктурний об’єкт в історії людства.

Вид на МКС із космічного човника Atlantis після того, як станція і шаттл від’єднався від станції, 23 травня 2010 року.

У листопаді 2020 року МКС відсвяткувала 20-річний ювілей. За цей час вона об’єднала традиційних суперників (передусім США та Росію) задля спільного дослідження космосу й проведення унікальних експериментів. А втім, уже через кілька років МКС можуть просто вивести з експлуатації — імовірно, поховають на дні Тихого океану, як свого часу трапилося з російською станцією «Мир». Чи означає це кінець проекту МКС? І як у такому разі людство буде співпрацювати для дослідження космосу далі?

МКС – наймасштабніший спільний проект людства з освоєння космосу. До нього йшли понад століття. Прообраз космічного апарата, який би рухався земною орбітою й використовувався для дослідження космосу, можна знайти ще в роботі «Вільний простір» (1883) радянського вченого Костянтина Ціолковського. Його ідеї розвивав український науковець, засновник прикладної космонавтики Сергій Корольов. Свій концепт орбітальної станції в 1950-х запропонував німецький та американський науковець Вернер фон Браун: це мав бути корабель у формі колеса, де жили б кілька тисяч астронавтів.

Ракета-носій “Союз-2.1а” з космічним кораблем «Союз МС-17», що перевозив новий екіпаж до Міжнародної космічної станції (МКС), стартувала з космодрому Байконур, Казахстан, 14 жовтня 2020 року.

У 1960-х, після успіхів програми з дослідження Місяця «Аполлон», президент США Річард Ніксон доручив ученим розробити проект орбітальної станції. У 1973 році американці вивели на орбіту станцію «Скайлаб» (Skylab). До лютого 1974-го туди тричі літали астронавти, які встигли провести сотні експериментів. Але через економічну кризу проект зрештою перестали фінансувати, і до 1979-го «Скайлаб» відійшов у минуле.

До ідеї повернувся вже Рональд Рейган. У 1984 році він доручив NASA розробити «постійну пілотовану космічну станцію протягом десятиліття». Так з’явився проект космічної станції «Свобода» (Freedom), спільний із Японією, Канадою та дев’ятьма членами Європейського космічного агентства.

Прем’єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер і президент США Рональд Рейган дивляться моделі майбутньої космічної станції в Лондоні, Англія, 6 червня 1984 року.

 

СРСР тим часом ще в 1971 році вивів на орбіту Землі першу станцію «Салют» (усього їх було 7), а з 1986-го запустив станцію «Мир». Після розпаду СРСР і початку економічної кризи в Росії її космічні амбіції, зокрема й запуск станції «Мир-2», опинилися під питанням.

У 1993 році президент США Білл Клінтон запросив Росію до проекту «Свобода». Закріпили це оновленою угодою 1998 року, яку підписали вже 15 країн – так фактично й народилася МКС.

Перший її компонент (російська «Заря») вивели на орбіту в листопаді 1998 року, американський модуль «Юніті» – у грудні того ж року. У липні 2000 року МКС поповнюється модулем «Звезда» – першим модулем, придатним для проживання астронавтів. А через пів року, 2 листопада 2000 року, туди прибули перші астронавти – американець Вільям Шепард, росіянин Сергій Крикальов та уродженець України Юрій Гідзенко.

       Саме тому 2 листопада 2000 року вважається датою початку існування Міжнародної космічної станції.

Модуль «Союз» транспортується до стартового майданчика на космодромі Байконур у Казахстані.
Вид на перші два модулі МКС – «Зоря» з розгорнутими сонячними батареями і «Юніті», липень 1999 року.

 

Перші мешканці МКС, Юрій Гідзенко, Білл Шеперд і Сергій Крікальов, позують зі свіжими апельсинами на борту службового модуля “Звезда” на орбіті Міжнародної космічної станції, 4 грудня 2000 року.
МКС на орбіті навколо Землі у серпні 2005 року

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Олег Павлюк, Олена Куренкова

 

(За матеріалами сайту https://hromadske.ua/  підготував С.Дружинін)