В історії світового літакобудування повітряні гіганти “Муромці” киянина І. І. Сікорського стали символом технічної могутності. Серед усіх авіаконструкторів світу до Першої світової війни тільки одному Сікорському вдалося побудувати чотиридвигуновий гігант, постійно його удосконалювати та підтримувати пальму першості протягом кількох років.
Ігор Сікорський народився 25 травня 1889 року в Києві і став п’ятою дитиною в сім’ї доктора медицини. Почав навчання в 1-й Київській гімназії, петербурзькому Морському училищі. 1907 року вступив до Київського політехнічного інституту. Першу свою модель вертольота він побудував ще в 19 років. У 1908–1912-х побудував у Києві 6 моделей літаків та гелікоптер. 1911 року на своєму літаку С-5 здав іспит на звання пілота. Встановив 4 всеросійських рекорди, здійснював показові польоти, катав пасажирів. 29 грудня 1911-го на літаку власної конструкції С-6 встановив світовий рекорд швидкості польоту з двома пасажирами — 111 км/год. З 1912 по 1917-й працював головним конструктором у відділі Російсько-Балтійського вагонного заводу в Санкт-Петербурзі. У березні 1919 року Сікорський емігрував в США. 1923 року він заснував авіаційну фірму Sikorsky Aero Engineering Corporation, де зайняв посаду президента. До 1939-го Сікорський створив близько 15 типів літаків. Помер вчений 26 жовтня 1972 року.
У лютому 1914-го року відбувся перший політ літака “Ілля Муромець” конструкції киянина Ігоря Сікорського з 16 пасажирами на борту. Пілотував літак сам Ігор Сікорський – український льотчик-конструктор.
У демонстраційних цілях літак здійснив політ над Петербургом і передмістями. Цілі юрби збиралися, щоб подивитися на надзвичайно великий для того часу літак. Сікорський був упевнений в своєму літаку, і пролітав над містом на невеликій для того часу висоті – всього 400 метрів. На крилах літака під час польоту могли ходити люди, і це не порушувало рівноваги.
“Ілля Муромець” того дня поставив два нових світових рекорди – на число пасажирів і на вантажопідйомність – близько 1300 кг.
Пасажири – десять військових льотчиків, пілоти і службовці Російсько-Балтійського заводу та пес Шкаліков були в захваті. (Фото 1).
Саме “Ілля Муромець” став першим пасажирським літаком у світі. На борту “Іллі Муромця” (1913 року випуску) був ресторан, ванна кімната, туалет і навіть окремі спальні. Крім цього літак був оснащений електрогенератором і системою опалення. Під час польоту пасажири могли сидіти зі зручністю в закритій кабіні і спостерігати величні площі і бульвари Санкт-Петербурга. Про літак пише сам Сікорський у своїй книзі “Повітряний шлях”: “На кораблі були зроблені два зовнішніх балкона, на які можна було виходити під час польоту. Один з них був розташований на корпусі над тим місцем, де був коридор і вбиральня. На цей балкон можна було підніматися по сходах з коридору. Багато учасників польоту піднімалися на верхній місток, так як там було чудово красиво і цікаво”.
Київський журнал “Автомобільна життя і авіація” так оцінював переліт “Іллі Муромця”: “Цими блискучими перельотами закінчився суворий іспит нової системи російського аероплана. Результати виявилися приголомшуючими”. Літак побудували на Російсько-Балтійському вагонному заводі в Ризі. За 5 років випустили лише 80 літальних апаратів. У плани втрутилася Перша світова війна. Саме цей літак у подальшому став першим в історії серійним важким багатомоторним бомбардувальником (фото 2).
У 1914-му році літак прийняли на озброєння армії Російської імперії. Апарат виконував роль розвідувального і бомбардувального транспортного засобу. Екіпаж складався з 4 осіб.
Жодна країна світу, навіть найрозвиненіша, не мала аж до 1917 року такого потужного літака. Уперше “Муромці” з’явилися в Україні 1914 року. Влітку “Ілля Муромець” під командуванням свого творця здійснив переліт із Петербурга до Києва. Це був перший у світі швидкісний дальній переліт важкого багатомоторного літака. Окрім Сікорського, на борту знаходилися ще троє учасників перельоту: пілоти штабскапітан Х. Пруссіс, лейтенант Г. Лавров і механік В. Панасюк (фото 3).
На честь видатного червневого перельоту Петербург – Київ – Ново-Сокольники – Петербург корабель отримав почесну назву “Київський”. При формуванні Ескадри “Муромців” один із кораблів почали називати “Київським”. Він протягом Першої світової прославляв славетне місто Київ – Батьківщину Ігоря Сікорського.
Першим командиром VII-го корабля “Київський” був капітан Г.Г. Горшков, його помічником – поручик І. С. Башко (згодом – командир “Київського”, командир бойового загону Ескадри). У подальшому всі кораблі, які отримував цей екіпаж, мали назву “Київський”. Першим бойовим кораблем, що побував в Україні, був “Ілля Муромець І” штабс-капітана Є. В. Руднєва, який 25 листопада 1914 року за 5 годин перегнав літак із Бєлостока до Львова для участі у бойових діях проти оточеної російськими військами австрійської фортеці Перемишль. Бойова слава “билинного богатиря” могла зародитися в українському небі, однак на фронті Руднєв не виконав жодного бойового вильоту, жодної розвідки.
Посилаючись на незадовільні характеристики корабля, він подав рапорт на перехід у легку (малу) авіацію. Після невдалих спроб поодинокого використання на фронті важких бомбардувальників типу “Ілля Муромець” у грудні 1914 року їх об’єднали в Ескадру повітряних кораблів. Керував Ескадрою генерал-майор Михайло Володимирович Шидловський. Він чудово знався в технічних і адміністративних проблемах, бо керував першим у Росії машинобудівним заводом “Русо-Балт”. Основна база ескадри повітряних кораблів (ЕПК) дислокувалася в населених пунктах Стара Яблонна, Ліда, Псков, Вінниця. Перше в світі бомбометання з багатомоторного літака було здійснено у лютому 1915 року саме з літака “Ілля Муромець VII” “Київським” екіпажем капітана Г.Г.Горшкова, коли Ескадра дислокувалася в населеному пункті Стара Яблонна (поблизу Варшави).
Перший окремий бойовий загін Ескадри, що складався з двох “Муромців”: “ІМ-Київський” та “ІМ-ІІІ”, був направлений до Львова в середині травня 1915 року і діяв в інтересах 3-ої армії. Літаки розмістили у великому елінгу для дирижаблів на Левандовському аеродромі. Екіпажі Башка та Озерського на цих машинах надали величезну допомогу армії, спостерігаючи за пересуванням і позиціями супротивника.
З січня 1916 року на Південно-Західному фронті в інтересах 7-ої армії діяв бойовий загін ЕПК штабскапітана Панкратьєва. Загін дислокувався в селі Колодзієвка (зараз Колодієвка, Підволочиський район, Тернопільскої області), потім в Микулинцях під Тернополем та в Ягельниці під Чортковом. Всього загін Панкратьєва на Південно-Західному фронті 1916 року здійснив понад 60 бойових вильотів на бомбардування та розвідку. За задумом вищого командування, навесні 1917 року планувалося нанесення головних ударів на Південно-Західному і Румунському фронтах.
За всіма цими умовами Вінниця була ідеальним варіантом для розміщення основної бази ЕПК. До початку вересня 1916 року головні сили Ескадри почали перебазування зі Пскова до Вінниці. Ескадра і ремонтно-технічні майстерні у Вінниці розмістили на території заводу очистки, сортування і селекції насіння цукрового буряка (насіннєвого заводу). Поряд знаходились залізнична станція і велике поле (готовий аеродром). Уздовж шосе, по краю аеродрому, встановили палатки-ангари, між якими поставили аеропланні ящики, в яких обладнали корабельні майстерні, метеостанцію, караульне приміщення та фотолабораторію.
Трішки поодаль у парку, у двоповерховій будівлі влаштували зібрання, а на другому поверсі мешкали начальник Ескадри Шидловський, Сікорський і ад’ютант. Поруч був дім контори, де розмістили штаб Ескадри. Насіннєвий завод швидко перетворився на добре організований авіацентр. Там не тільки ремонтували, а й збирали нові літаки, які надходили з заводу РБВЗ, а також встановлювали двигуни, що надходили із Франції, Англії. Технічним керівником і головним конструктором Ескадри був 27-річний інженер-конструктор Ігор Іванович Сікорський. У Вінниці він прожив близько півроку. Під його керівництвом активно переозброювали та переоснащували кораблі. Змін, які зробив Сікорський, було так багато, що, отримавши їх з Ескадри повітряних кораблів, правління РБВЗ на початку 1917 р. запропонувало укласти новий контракт на побудову 25 машин типу Г-4 і 15 – типу Е-2. Проводились Сікорським і роботи по вдосконаленню винищувача С-16 та підготовка до серійного виробництва літаків С-19 та С-20.
Після відставки у квітні 1917 р. Шидловського ескадру покинув і Сікорський. Новим керівником Ескадри призначили полковника Г. Г. Горшкова. У 1917 році на фронтах вже діяли 4 бойових загони. На Південно-Західному фронті з кінця березня загін Г.І.Лаврова дислокувався в Микулинцях. З травня загони С. М. Нікольського та І. С. Башка дислокувалися в Ягельниці та Бучачі. На румунському фронті з квітня 1917 р. діяв бойовий загін Р. Л. Ніжевського, що дислокувався в Болгаріці поблизу Болграда.
У жовтні 1917 р. після революції почалося поступове розпадання Ескадри. Політичні пристрасті доходили до межі. Серед нижчих чинів царював антивійськовий настрій. 28 жовтня, після мітингу розпочалося повстання Вінницького гарнізону. Після більшовиків у Вінницю зайшли підрозділи 7-го гайдамацького полку. 17 січня 1918 року аеродром Ескадри з боєм знову був зайнятий більшовиками. 17 лютого Вінницю зайняли солдати 133-го німецького саксонського піхотного полку.
Владу над Україною взяв на себе гетьман, генерал Павло Скоропадський. У квітні 1918-го за його наказом на базі Вінницької Ескадри і ремонтної бази почалося формування повітряного флоту української держави. Спочатку його очолив Г. Г. Горшков, а начальником Ескадри повітряних кораблів назначили Р. Л. Ніжевського. Листування і розмови велися лише українською мовою. З попереднього особового складу залишилися служити 33 особи, з них 17 чиновників і 16 офіцерів.
Серед офіцерів були відомі льотчики старої Ескадри: підполковники А. П. Барбович, В. О. Іванов, Р. Л. Ніжевський, капітани С. М. Головін, Я. М. Шаров, підпоручик А. М. Лавров. Влітку 1918 р. велася робота зі складування, пакування і перевірки матчастини, що залишилася в Ескадрі повітряних кораблів. Але далі складання актів і перенесення майна на інші склади справа не дійшла.
У жовтні 1918 року ЕПК передбачали використовувати як резерв Генерального штабу Української Держави для нанесення бомбових ударів і ведення стратегічної розвідки. Протягом жовтня–листопада 1918 капітан (сотник) Неймарк (колишній артилерійський офіцер V корабля штабс-капітана Алехновича) займався формуванням особового складу ЕПК. У грудні ЕПК нараховувала вже 10 офіцерів, 12 чиновників, 65 кваліфікованих працівників і 50 солдатів охоронної команди (“козаків вартової команди”). Через несправність апаратів польоти не здійснювалися.
Під час антигерманського повстання Директорії (14 листопада – 14 грудня 1918 року), внаслідок якого відновилася УНР, ЕПК підтримала Директорію. У січні 1919 року радянські війська захопили частину України, в тому числі й Вінницю, а залишки майна старої Ескадри вивезли до Росії, на базу Дивізіону Повітряних Кораблів до Липецька.
Підготовлено за матеріалами
- Дерновий В. М. Музей Повітряних Сил Збройних Сил України, м. Вінниця «ЕСКАДРА ПОВІТРЯНИХ КОРАБЛІВ “ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ” У НЕБІ ТА НА ЗЕМЛІ УКРАЇНСЬКІЙ».
- https://gazeta.ua
- https://localhistory.org.ua/videos/bez-bromu/iak-zarodilasia-viiskova-aviatsiia-v-ukrayini-andrii-kharuk/
Дружинін С.В., провідний науковий співробітник науково-дослідного сектору ПМАіК, кандидат військових наук, доктор філософії, доцент