5 жовтня 2020 р. виповнилося б 90 років від дня народження першого космонавта-українця за походженням Павла Романовича Поповича. Полтава першою серед міст України і Союзу обрала космонавта своїм Почесним громадянином – у 1963 р. Для Павла Романовича, за його твердженням, це мало величезне значення, він усе життя пам’ятав і був вдячний полтавцям за цю повагу до нього.
П. Р. Попович – генерал-майор авіації, кандидат технічних наук, льотчик-космонавт № 4 першого загону космонавтів (астронавт № 5 у світі; дехто з дослідників враховує у космічній хронології і суборбітальний політ 5 травня 1961 р. Алана Шепарда (США), тому вважає Павла Поповича астронавтом № 6 у світовому переліку).
Народився Павло Попович в с. Узин (селище міського типу Білоцерківського району) на Київщині. Закінчив семирічну школу і ремісниче училище в місті Біла Церква у 1947 р. У 1951 р. у Магнітогорському індустріальному технікумі трудових резервів отримав диплом техніка-будівельника. Тоді ж закінчив місцевий аероклуб (нині – Багатопрофільний коледж МДТУ ім. Носова). У 1954 р., після закінчення Качинського військового авіаційного училища льотчиків та Центральних авіаінструкторських курсів удосконалення офіцерського складу ВПС, служив у авіаційних частинах. З 1960 р. – у загоні космонавтів. У 1968 р. український льотчик-космонавт закінчив Військово-повітряну інженерну академію ім. М. Є. Жуковського.
За дорученням С. П. Корольова, П. Р. Попович виконував обов’язки «першого космічного зв’язківця» – підтримував перед стартом 12 квітня 1961 р. радіорозмову з Ю. О. Гагаріним, з котрим вони були щирими друзями і колегами.
П. Попович здійснив два космічних польоти. Перший – 12-15 серпня 1962 р. Це був перший в історії груповий політ двох космічних кораблів-супутників, пілотованих льотчиками-космонавтами А. Г. Ніколаєвим («Восток-3», котрий стартував 11 серпня 1962 р.) і П. Р. Поповичем («Восток-4»). Пілотований П. Р. Поповичем корабель за 70 годин 57 хвилин облетів навколо Землі 48 разів, подолавши відстань 1 975 200 км.
Вперше під час польоту космонавти підтримували радіозв’язок між кораблями та з Землею, виконували взаємне фотографування. З кораблів велися телевізійні передачі. Вперше, покинувши крісла, космонавти здійснювали вільне плавання у кабінах кораблів (ризикований на той час експеримент, оскільки не було гарантій, що космонавти зможуть повернутися після нього до своїх місць і здійснити все необхідне для повернення на Землю, та не було достеменно відомо, скільки часу космонавти зможуть витримати перебування у невагомості, зберігаючи свідомість). П. Попович – також уперше – виконував орієнтацію корабля у просторі за допомогою системи ручного керування.
Другий політ П. Р. Поповича, разом із борт-інженером Ю. П. Артюхіним, відбувався 3-19 липня 1974 р. на КК «Союз-14». Екіпаж здійснив політ до челомеївської орбітальної станції «Салют-3» («Алмаз»). На станції було успішно проведено низку важливих експериментів, котрі дозволили оцінити переваги і недоліки функціонування космічного пункту спостереження і місце людини у вирішенні воєнних завдань. Космонавти також досліджували геологоморфологічні об’єкти земної поверхні, атмосферні утворення й явища, фізичні характеристики космічного простору, провели медико-біологічні дослідження з визначення раціональних режимів роботи на борту станції.
Тоді ж космонавти відправили першу у світі посилку з орбіти на Землю: перед завершенням польоту вони помістили відзняту фотоплівку у спускну капсулу, потім відстрелили її, й вона благополучно досягла рідної планети.
Політ тривав 15 діб 17 годин 30 хвилин 28 секунд. За два рейси у космос Павло Попович налітав 18 діб 16 годин 27 хвилин 28 секунд.
Після другого польоту П. Попович продовжував діяльність у галузі пілотованої космонавтики. З 1982 по 1989 рр. був заступником начальника Центру підготовки космонавтів ім. Ю. О. Гагаріна з науково-випробувальної та дослідницької роботи.
З 1989 р. займався громадською діяльністю: був головою товариства української культури «Славутич», президентом Асоціації музеїв космонавтики. Разом із віце-президентом Асоціації Н. С. Кирдодою надавав значну допомогу співробітникам Полтавського музею авіації і космонавтики.
З початку 1990-х рр. П. Р. Попович очолював роботу Інституту моніторингу земель і екосистем, спеціалісти якого займалися інформаційним забезпеченням кадастрування земельних ресурсів за допомогою результатів аерокосмічної зйомки.
Все своє життя Павло Романович займався спортом, особливо захоплювався боксом, риболовлею, настільним тенісом. Як всебічно обдарована людина Павло Попович писав поезії, твори у прозі. Видав декілька книг: «Вилітаю вранці», «Космонавтика людству», «Нескінченні дороги Всесвіту», «Робінзони Всесвіту», «Випробувано космосом і Землею», – в яких зібрано роздуми про прогрес, майбутнє техніки і землян, що базувалися на особистому досвіді і спостереженнях автора.
За особисті досягнення, за заслуги в освоєнні космічного простору П. Р. Попович двічі був відзначений званням Героя, нагороджений багатьма державними орденами і медалями різних країн світу, а також Золотою медаллю ім. К. Е. Ціолковського, медаллю де Лаво, золотою медаллю «Космос» тощо. Його іменем названо гірський хребет у Антарктиді та мала планета в Сонячній системі.
Павло Попович неодноразово бував на Полтавщині, багато спілкувався з полтавцями, зокрема, декілька разів відвідував Полтавський музей авіації і космонавтики. В музеї сформовано цінний фонд П. Р. Поповича. Унікальні зразки переданої ним техніки презентуються в експозиції.
З нашого медіапроекту ” Скарби музею” пропонуємо Вам переглянути фільм “Дивлюсь я на небо….”
Пістоленко І.О.,
завідувачка науково-дослідного сектору ПМАіК,
доктор історичних наук, доктор філософії,
старший науковий співробітник
Джерела:
В космосе – двое : спец. вып. / сост. Д. Мамлеев. 2-е доп. изд. М. : Известия, 1962. 192 с.
Романов, А. П. Сыны голубой планеты / А. П. Романов, Л. А. Лебедев, Б. Б. Лукьянов. 3-е изд., доп. М. : Политиздат, 1981. 399 с.
В. Ю. Васильєв, М. Р. Плющ. Попович Павло Романович // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. К. : Наук. думка, 2011. Т. 8 : Па – Прик. С. 426. 520 с.
Фото – https://kpi.ua/ru/popovych